Історія України-Руси. XI - XIII вік

В сих законах проявляєть ся таж — коли не печаливість про інтереси суспільности, то уважливість на її бажання й нарікання, що взагалї характеризує Мономаха в його поглядах на адмінїстрацію, як він їх подав у своїй Науцї дїтям: не позволяйте „сильним” нищити людей, самі розсудїть справу вдовицї; своєю заслугою він уважає там, що „не позволив сильним скривдити анї худого смерда, анї вбогої удовицї”. „Переїздячи по своїх землях, радить він, не позволяйте своїм служащим (отрокам) кривдити нї своїх нї чужих, нї в селах, анї на полях, аби вас не кляли; де пристанете — напоїть і нагодуйте бідного, особливож уважайте на купцїв, звідки б не прийшли вони, малий чи великий, чи в посольстві: як не можете дати дарунку, дайте їсти й пити, бо вони потім розносять про чоловіка добру чи лиху славу по всіх землях. Навідайте хорого, проводїть мерця, не минайте чоловіка, не привитавшись, не сказавши йому доброго слова 41). Є в сих науках і певна гуманність, особливо нпр. в заборонї убивати „хоч невинного, хоч винного, анї самому убивати, анї казати убити, — хоч тут і входить під увагу тільки „християнська” душа 42). Але ще більше тут сеї уважливости, котрою каптував суспільність Мономах. Особливо ласкавий був він для духовенства. Історик волинської війни Василь особливо підносить, як Мономах був „любязнивъ к митрополитомъ, і къ епискупомъ, пачеже черноризецький чинъ любя”; не осужав навіть кого бачив пяним, або „в коємъ зазорЂ” 43).

Може бути одначе, що при тім всім певна вирахованність відчувала ся суспільністю в сих чеснотах, судячи по тому, що невважаючи на всю популярність Мономаха, всю його побожність, всї комплїменти його чеснотам, сьвятим Мономаха не уважали, як уважали нпр. його сина Мстислава 44).

Мономах визначав ся незвичайною дїяльністю; він ставив себе в тім взірцем для своїх синів, і міг се зробити. Він, як каже, не здавав ся на слуг, але старав ся сам все робити або всього бодай пильнувати — на війнї чи в спокою, від домашнього господарства до церковної служби. Він рахував, що зробив за житя 83 більших подорожей — а що то вони значили при тодїшнїх дорогах! Дїйсно, він шибав ся вічно, з Смоленська в Переяслав, а звідти в Ростов, або що. В особливу заслугу собі він покладав, що пильнував відносин з Половцями; в своїй автобіоґрафії, він рахував 19 умов, уложених з ними!

Популярність Мономаха дїйсно була дуже велика. Він зіставсь ідеалом князя — енерґічного, запопадливого, для громади доброго, його полїтична вирахованність, гарбаннє чужих земель громаду не інтересувало. Оповідаючи про його смерть, лїтописи називають його „благовірним, христолюбивим, великим, чудним, сьвятим і добрим”, „він осьвітив Руську землю, пускаючи проміннє як сонце”, „слава про нього пройшла по всїх краях, особливож був він страшний для поганих” (Половцїв); „весь нарід (в Київі) плакав по ньому, як дїти за батьком або матірю” 45).