Зруйновані зорі
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Серия: Зорі в твоїх долонях #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-15-9
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зруйновані зорі». Краткое содержание книги:
Проте великий князь Павло Олександрович, єдиний син государя і спадкоємець престолу, був виключенням з цього правила — повнолітнім він став у свій п’ятнадцятий день народження. Цей правовий казус виник чотири століття тому, коли цар Михайло III перед складною медичною операцією з вельми непевними наслідками видав указ, яким знизив поріг повноліття для цісаревичів на три роки. Зроблено це було заради того, щоб у разі його смерті влада в країні перейшла безпосередньо до його п’ятнадцятирічного сина, оминувши належне в таких випадках реґентство. Між іншим, операція пройшла успішно, і Михайло III правив ще два десятки років, проте свій указ залишив чинним. Не скасували його й наступні царі Новоросії.
При зустрічі з наступником престолу ми з Естер постаралися якомога переконливіше зіграти сцену впізнавання — від легкого подиву на обличчі: „десь я його вже бачила“, до широко розплющених очей: „це ж… так, точно!“ Не знаю, як це вдалося мені, зате Естер була неперевершена.
А цісаревич, потиснувши нам обом руки, насамперед заявив:
— Називайте мене просто Павлом. І обов’язково на „ти“. Тільки так і не інакше. Домовилися?
— Так, Павле, — відповіла я, а Естер лише кивнула.
— От і добре, — сказав він. — Одразу відчувається, що ви з інших планет. Наші співвітчизники, навіть переконані республіканці, попервах торопіють, коли я прошу їх звертатися до мене на ім’я. А ви спокійно дивитесь на мене і, мабуть, думаєте: „Це ж треба, демократа з себе корчить!“
— Якщо чесно, то я так і подумала, — з милою безпосередністю зізналася Естер.
Павло повернувся до Ані й Олега.
— Друзі, політайте хвилин двадцять над лісом на моїй тачці. Про людське око, щоб Вейдерові було легше дурити Транспортний Контроль. А я тим часом поспілкуюся з панночками.
Обоє зрозуміли, що він просто хоче поговорити з нами віч-на-віч, тому не стали заперечувати й слухняно залізли в кабіну. Коли флаєр відлетів, цісаревич присів на траву, схрестивши ноги, дістав з кишені сиґарету й закурив.
— Тільки не розповідайте про це нікому, — попрохав він, ховаючи в кишеню запальничку. — Якщо мама дізнається, що я палю, то дуже засмутиться.
У відповідь ми з Естер невизначено кивнули і вмостились напроти нього. Десь зо хвилю Павло мовчки дивився на нас. Не пильно, не допитливо, а швидше з простою цікавістю, як дивляться на рідкісних звіряток. Потім рішуче сказав:
— Гаразд, дівчата, у мене обмаль часу, тож не будемо товкти воду в ступі. Будь ласка, назвіть свої справжні імена. І звання, якщо вони є.
Від несподіванки я закашлялася. Світ затьмарився у моїх очах, неначе мене оперіщили палицею по голові. Звідкись здаля, ніби крізь щільний шар вати, до мене долинув спантеличений голос Естер:
— Що… що ти кажеш?
Вона продовжувала грати, зображаючи святу невинність. А я так не могла. До того ж розуміла, що все марно. Ми сіли в калюжу, нас розкусили. Весь хитромудрий план головного командування пішов коту під хвіст…
— Ми знаємо, що ви не ті, за кого себе видаєте, — тим часом вів Павло. — Ти, Рейчел, не з Аррана, а ти, Естер, не із Землі Вершиніна. Ви аґенти вільного людства. І не лише ви двоє — ми знаємо і про інших ваших товаришів.
Остаточно добиваючи мене, цісаревич назвав решту членів нашої розвідувальної ґрупи. Назвав на тутешні, вигадані імена, але всіх без винятку, в тому числі й Валька. А на десерт він припустив, що я є командиром загону, оскільки інші хлопці й дівчата потрапили в родини місцевих підпільників або в інтернати, а я єдина, кого леґалізували на Новоросії разом із дорослими аґентами.
— Найпевніше, — підсумував Павло, — операцією керує твій буцімтобатько. А твоя буцімтомати йому допомагає.
Він помилився лише в одному, назвавши мого батька „буцімтобатьком“. В усьому ж іншому попадання було стовідсотковим.
Трохи оговтавшись і зваживши всі за та проти, я вирішила, що втрачати більше нічого. Усе й так уже втрачено, наша місія зазнала фіаско і подальша гра не має сенсу. Оскільки нашому життю і свободі поки нічого не загрожувало, я не задіяла кодову фразу для активізації мініатюрного аварійного передавача, вмонтованого в мою праву сережку. В нештатних ситуаціях ми мали право діяти на свій розсуд, а зараз якраз виникла ця сама нештатна ситуація. За таких обставин відвертість була найкращою з можливих ліній поведінки. Тому я прямо й чесно сказала: