Війна з багатоликим звіром
- Автор: Парал Владімір
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", № 8-10
- Переводчик: Олексій Зарицький
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Війна з багатоликим звіром». Краткое содержание книги:
Над містом Усті у східній Чехії зависла руда хмара, утворена з промислових відходів, диму заводських труб, випарів забруднених річок тощо. Діти й люди похилого віку були евакуйовані з екологічно небезпечної зони в гори, де збереглося чисте повітря. Решта жителів міста піднімаються на боротьбу з рудим смогом, намагаються подолати екологічну кризу. Головні дійові особи (три подружні пари — Рогани, Бімоні й Трнки, 18-річний син Роганів Міхал та подруга Трикової Ріта) під час рудої навали змушені переселитися в одну спільну квартиру. Аморфна хмара смогу згодом обертається на чудовиськ, триметрових монстрів, які починають нападати на людей…
Величезний, викладений кахлями камін палав жаром, три ввімкнені на повну потужність магнітофони бомбардували слух важким роком, а оскільки порошок діє миттєво, то ми й незчулись, як за годину валялися всі вкупі. Тібор вовтузився з Тіною та ще з кимось, Ріта — з Польдою, Арсен накинувся на студенток — сувора Дануша розм’якла, а пухкенька Зденка давно забула про побачення з «паном інженером». Міїн кавалер в окулярах ліз до всіх чотирьох жінок, у той час як Мія вмостилася на його спині й шмагала його, гарцюючи по кімнаті.
Гульбище набирало обертів, коли в передпокої раптом почувся гомін і до кімнати вдерлась нова компанія, яка нам не дуже сподобалася — самі хлопці, від яких тхнуло ромом. Не маючи жінок, вони почали чіплятися до наших, зчинилася бійка. Тібор захищав Тіну, Польда відбивався протезом, студентки верещали, а Арсен, намагаючись сховатись за каміном, спік собі живіт. Ріта билася як чоловік, а Мія бризкала на агресорів гарячим гасом.
Коли ми, нарешті, добряче обідрані, вибралися на вулицю, то вирішили впорядкувати власне гніздечко.
Нічне кубло гнідої Тіборової банди (заражена квартира № 12 на третьому поверсі будинку № 2002), нагріте ввімкненим на повну потужність центральним опаленням та електричними обігрівачами, які банда позносила з евакуйованих квартир разом з іншими речами, що припали їм до душі: то були передусім харчі, постільна білизна, пледи, подушки, пристосовані замість меблів, дороге старовинне крісло з квартири евакуйованого професора Дітріха. Серед інших предметів привертали увагу мисливські трофеї з колекції Гавельського: черепи, роги різноманітних тварин. Крім того — коштовні східні шаблі, мечі й кинджали з колекції інженера Заградки.
Тіборова компанія спершу тинялася по різних заражених квартирах, але після сутичок з іншими бандами лишилась у цій квартирі, впорядкувавши її на свій смак. Тібора Трнку обрали ватажком, а Арсена Краліка — його радником: Арсен навіть у цьому напівдикунському товаристві не зажив авторитету. Польда Штрунц репрезентував грубу силу, тоді як Ріта Недомова виконувала роль маркітантки. Банда жила за полігамним принципом: ватаг Тібор — з Тіною й Мією, Ріта Недомова — з Арсеном Краліком і Польдою Штрунцем, причому всі ці союзи були доволі нестійкі.
Наша квартира — затишне гніздечко, тут так тепло, що можна роздягатися догола. Найтепліше в нас у ванній кімнаті, коли Ріта насипає у воду гарячого каміння.
Недоумкуваті біляки в своїх похмурих квартирах тремтять від холоду, тоді як ми ніжимося на купах перин, пледів і подушок. Лише Тібор час від часу вмощується в кріслі. Тібор — наш ватаг, оскільки він найхитріший, найпривабливіший і найсильніший серед нас. Тібор сидить у кріслі, а ми складаємо йому до ніг щойно роздобуті речі. Ріта розжилася сьогодні гарним червоним килимком, Тіна — вінком цибулі, Мія — двома ременями та батогом, Арсен не знайшов нічого, а Польда притяг шкіряний матрац, набитий кінським волосом. Нікчемні біляки пнуться з останніх сил, щоб купувати речі, тремтять над ними, мало не падають навколішки. Ми ж просто беремо те, що до вподоби, а коли воно набридає — викидаємо геть. Ми плюємо на речі. Ми вільні люди.
Тіна зварила «м’ясця», яке ми їли з однієї каструлі. Потім Ріта нагріла на сковороді зібране Тібором каміння — круглі й гладенькі голяки. Ріта висипала каміння у ванну, вода стала гаряча, а квартира ще більше нагрілась. З ванної кімнати клубочилася густа пара, обіцяючи нам насолоду.
Біляки зараз куняють перед своїм ідіотським телевізором, гнуть спину й псують очі над кросвордами для недоумків, плетуть щось або читають нікчемні книжечки. Нам же зовсім не потрібно гаяти час: ми його просто проживаємо. Вільно потягаємося й ніжимось у м’яких перинах, їмо, п’ємо, кохаємось і спимо досхочу. В нас тут гарно й весело, стіни оздоблені рогами й шкурами, що нагадують нам чудових і вільних звірів.
Сидячи в кріслі, Тібор доїв сиру цибулину, а потім спитав:
— Житимемо й надалі в цій квартирі?
— Тут просто чудово.
— Але в будинку вже немає їжі.
— Тоді давайте взавтра захопимо якийсь інший будинок.
— Це нелегко, бо кожна ватага стереже власне житло.
— Якщо нас застукають інспектори ТСЗ, то тоді ми покинемо цю квартиру.
— Найбезпечнішим місцем є комунальна квартира.
— В такому разі переходьмо до комунальної.
— Але до якої саме?
— Ясна річ: до тієї, що в нашому будинку.