Дохристиянські вірування українського народу

«Слово нікоєго Христолюбця, ревнителя по Правої Вірі», це, певне, не перекладне Слово, бо грецького оригіналу його не знаємо. Воно відоме нам у трьох рукописах XIV і XV віків. Перший знайшов його ще А. Востоков.[301] Початкова редакція цього Слова була написана тільки проти пирів (бенкетів), гри, забав та пісень, а трохи пізніше в ньому появилися нові вставки вже проти поганства та двоєвір'я.

«Слово Христолюбця» — найдавніше Слово, яке постало в середині XI віку за князя Ярослава Мудрого. Є. Аничков, грунтовно дослідивши його, твердить, що це проповідь до Священиків, яка була виголошена на одному з їхніх з'їздів, а може на Соборі, при Софійській Катедрі. До Софійської Київської Катедри, як знаємо, щороку на «Збірну Неділю» збиралося Духовенство, й оце власне їм було сказане це Слово, що має, таким чином, і канонічний характер, як Слово Митрополита Соборові.

Подаю тут це Слово ціле з найширшої редакції — з Новгооодського Софійського рукопису XV віку (Аничков, ст. 374–379). Друкуючи, букву г упускаю, опускаю й надрядкові значки. А букву ѣ передаю через і, а букву ы через й, замість оу даю у. Початкове й передаю через і. На кінці слова чи складу даю и зам. й.

«Се же ізложено от многословесних книг ніким Христолюбцем, ревнителем по Правій Вірі, на раздрушение льсти неприязнині, на укор творящим таковая, на поучение правовірним і на причастьє будущаго віка, послушащим Книг сих Святих і творящих ділом повеления в оставлениє гріхов.

Яко же Ілия безвитінин, заклав Ієрея і жерьцї ідольския числом яко триисот, і рече: «Ревнуя по-ревновах по Господі Бозі моем Вседержители», тако і сей, не мога тьрпіти хрьстьян, двовірно живущих. І вірують в Перуна, і р Хьрса, і в Сима, і в Рьгла, і в Мокошь, і в Вили, іхже числом тридесяте сестрениць, глаголють оканьнии невігласи і мнять богинями, і тако кладуть ім треби і коровай им молять, кури ріжють, і огневи молять же ся, зовуще єго Сварожичьмь, і чесновиток, богом же творять, єгда же будеть у кого пир, тогда кладуть в відра і в чаші, і пьють, веселящеся о ідоліх своих.

І єгда же у кого их будеть Брак (Весілля), творять с боубьни, і с сопільми, і с многими чюдеси бісовьскими. І іно же сего горіе єсть: устроівше срамоту мужьскую і вкладивающе в відра і в чаші, пьють і, винемьше, осморкивають, і облизивають, і цілують. Не хужьше суть жидов і єретик і болгар, іже в Вірі і в Хрьщенії суще, а тако творять. Не токмо же то творять невіжі, но і віжі, Попове і книжници. Аще ли не творять того віжі, да пьють і ядять моленоє то брашно. Але ли не пьють, не ядять, да видять діяння та их злая. Але ли не видять, да слишать, і не хотять их поучити. О такових бо Пророк рече: «Окамені сердце людий сих, і ушима тяжко слишаша, і очи свои сгміжиша». І Павел к Римляном рече: «Откриється гнів Божій с Небесе на все бещестьє, і на неправду человічю ськривающим істину в неправьді, імь же разуміниє Божиє яві єсть, в них Бог бо яви».

Нт си не хотять учити. І Сам Господь рече: «Мнози пастуси погубиша виноград Мой». Пастуси суть Учители, Попове, а виноград Віра, а сущеє в винограді, в Вірі, человіци. Человіци в Вірі погибають лихими учители, безумними невігласи. Да аще тако творящим не лишаться проклятаго того моления і служби тої дьяволі, то достойни будуть огню невгасимому і смолі присноврющий. Си же учители под ними будуть, аще их не обратять от лица невірних людий, приходящих в Хрьщеніє і ученію добрих діл: «Да обратять ни боящиися Тебе і відущии свідінья Твоя». Се же молвить книжником, ти бо відять свідіния Божия, а не відающим свідінья не достоить Попом бити, тако бо і в Заповідех глаголеть: Аще невіжа будеть поставлен Попом, да ізвержеться. Павел бо рече: «Горе тому, імьже соблазна приидеть».

Нт се є пришла і расплодилася всюду. І паки рече Господь: «Іже кто добре научить, гь велик наречеться в Царствії Небесном». Аще би кто хотіл научити, да прочії невігласи не дадять зависти ради, і на убийство попущаються, яко же на Ісуса жидовьстії Архиєреї і книжьници. І паки рече Павел к Римляном: «Аще і многи наставники имате о Христі, нь немноги Отці. О Христі бо Ісусі Євангильємь аз ви родих, молю же ви ся, подобьници ми будете». То і вам, Попом, молвить Павел, моля.

Будете же ви, книжници-попове, подобьници Павлу, великому учителю, учите же люди на добро і обращайте от льсти тої дьяволі к Вірі істиньній, служити Єдиному Богу, да і ви речете пред Богом пророчьским гласом: «Се аз і діти моя, єже ми дал Господь», аз родих ученьем.

Аще ли ни то, что имаши отвіщати, а слишиши: «Єму же буде дано много, много от него і істяжють». І паки рече: «Связавше ему руці і нозі, въверзіте ліниваго раба в тьмоу кромішнюю, скрившаго талант». Талант єсть ученьє. Того бо ради пьєте і ясте, і дари емлете у них. А аще ли поучити іх не хочете, і аще тако діюще есте, да не примішайтеся к ним, ни дружьби с ними держите, по еуагельскому слову, іже рече: «Аще імаєши око твоє лукаво, ісгіни є, аще ли руку, то отсіщи ю. Луче бо єсть, да єдин уд погибнеть, неже все тіло». Не можеть бо погибнути праведник про безаконьника. «Кое причастье світу к тьмі, коє ли причастьє Христосу с бісом?» Тако же і служащим Христосу, коє причастьє к служащим бісом і угодья бісом творящим?