Повна академічна збірка творів

Що заважає тобі наслідувати це?

Ти зазнав невдачі, добиваючись посади? Зате перегодом будеш жити на селі, займаючись своїми справами. Тобі не вдалось добитися прихильності начальства? Будеш жити вільним від небезпек і справ. Через наклеп чи заздрощі виникає якась неприємність або невдача? Можна при попутному вітрі припливти до Муз і в академію, що й зробив Платон після краху його дружби з Діонісієм. І поза сумнівом, здобуттю душевного спокою неабияк сприяє знайомство з життям славетних мужів, які спокійно зносили однакову з нами долю. Вороги тривожать дурнів: не роби таких помилок, як вони, і знайдеш утіху в твоєму душевному настрої. Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти тому, що лишилось. Що в нас є? Життя, здоров'я, сонце, дозвілля, можливість розмовляти, мовчати та ін.

Про засоби, якими можна боротися проти душевних тривог, слід думати раніше, аніж ми тих тривог зазнали, щоб, завчасно приготовані, ці засоби мали більшу силу.

Щодо тих, котрі вважають, ніби існує якийсь один спосіб життя, вільний від неприємностей, то Менандр у наведених віршах свідчить, що вони помиляються.

74

[Харків, липень - серпень 1765 p.]

Salve, thesaure mi!

Michael pretiosissime!

Fortassis tibi quoque, o carissime, importunus et molestus his aliquot diebus eram, cum ipsemet mihi displicerem. Nam dum taedeo, dum moereo et irascor, neque adspecto, neque compello te solito nostro more amitissimo, ut haud mirum sit, si aliquid de nobis sinistri suspicatus sis. Sed tamen dolendum erat, mi amice, posteaquam avulsus est is, qui erat inter praedpua curarum mearum oblectamenta et solatia. Nemo magis gaudet amidtia quam ego: hoc unicum meum oblectamentum et thesaurus; quid igitur mirum, si modum in dolendo non tenui? Veniam damus, si quis pretioso ablato equo lacrumat, aut moestus est, postquam aedes conflagrarunt. Mihi quoque danda est, quod non video et timeo ei, quod mihi amidssimum est. Cum praesertim animus humanus, et is amicus, omnium rerum pretia superat procul dubio. Si in tutiori loco esset, minus dolerem, nunc aula est fraudum scelerumque taberna. Parvula simplexque aetatula est, fadllime dedpitur, moresque imbibit improbos. Expertus sum ipse et tanto magis doleo, et doleo et libet dolere. Quid enim agam in vita? Ubi animus occupetur? Ubi vigeant studia mea? At nihil curare, nihil dolere, non est vivere, sed mortuum esse: cura enim est animi motus, et vita in motu consistit. Alii alia curant, mihi generosos mihique amicos puerorum ei juvenum animos curare libet. Sed ubicunque labor, ibi est et requies. Ubicunque cura est, et obledatio indidem petitur. Curat avarus aurum, dolet aurum, aliquando et delectatur auro, et ut delectetur, curat, curisque exedi gaudet. Ad hunc modum et ego angi amo commodis amicorum, ut aliquando deledatio pariatur: quamquam et nunc quidem jam paritur. Quid enim duldus, quam amari, quam expeti a bono animo? Quid amabilius ipso amore amid? Nullum ego munusculum amo, si absit amor animique benevolentia. Nihil mihi carius aut dulcius, quam animus mei amans, etiamsi alia absint omnia. Et cura mea, et deledatio, et gloria, dicam et vita, et haec immortalis quidnam? Animus amicus, animus mei amans, animus memoriam mei retinens. Hunc ego malo, quam pyramides, quam Mausolea, quam alia regum monumenta. Et quid generoso animo generosius, quid magis aeternum? Doleo igitur carissimum Jacobiscum meum, et euro, ut aliquando me quoque amet; quamquam et nunc jam amat. Amor enim amore invitatur; et volens amari, amo ipse prius579. Et quis non amet ingenium huius pueri? Jam mihi reputa, quanto miserius dolerem, si tibi, licet non puer quidem ac tanto grandior es, mali quid contingeret. Tui enim gratia (dicam ingenue), tui, inquam, solius jucundissimum meum otium reliqui, fluctibus me commisi, per biennium tantas inimidtias exercui, tantas calumnias, tanta odia tuli. Alioquin nullus Antistes aut Abbas a duldssimo meo abstraxisset otio, ut famae, ut valetudinis dispendium paterer, nisi non multo ante eorum pelledationem te conspexissem, nisi prima fronte tantopere animo collibuisses meo. Meministi, opinor, quantopere indignarer, cum abstrahereris a graeds literis, maxime autem, cum pellicereris in aulam, cum praeceptor linguae germ[anae] publicus parum abfuit quin creareris, quantopere, inquam, indignabar? Ut si leaenae sui catuli aut humanissimae mulieri suus foetus eriperetur. Et sic affectus eram, quod perspidebam, quam non procul esses a pernicie, si esses aut in aula paedagogus aut linguae praeceptor publicus. Omnes mirabuntur, suspicabantur, inimid autem mei ringebantur, quid esset, quod plus quam germani mei rem curarem. Si igitur Iacobi580 mei vicem tam doleo, quem amandi tu mihi occasio ansaque extitisti, ei siquid alii ex me fructus ceperunt, tibi acceptum ferre omnes debent, qui me solus a portu imo amor meus abstraxit tui, quem sic adamavi, ut licet inimicus factus esses, odisse te nequeam, neque quidquam recusare, quod ad tuam pertineat utilitatem... Ego quidem sic me natum video, ut ipsissimis inimids, in ipsa ira, ubi quid parum blanditiae adspexi, protinus mitescam; jam ubi quem mei amantem esse animadverti, huic prope dimidium dierum vitae meae concederem, si possem et liceret: quamquam quidem qui pericula lubens amid gratia581, videtur aliquo modo vitam suam impendere. Aliquando [iratus amidssimis esse]582 videor, sed heu, quam ista ira non est ira, sed nimius fervor amoris et perspicientia mea, quod plus video quam vos, quid vitandum, quid sit expetendum. Itaque dum memor ipse mei, dum spiritus hos reget artus, hoc unum agam, solum hoc curabo, ut omnibus modis ingenuorum animorum amorem in me provocem. Hie meus thesaurus et deledatio et vita et gloria. Amor autem amore provocatur, quem prodit gratia et benevolentia cum virtute conjuncta. Sed tu solus omnium carissimus, nec poenitebit repetere solitudinem meam, licet infirmior sum fadus, si te amicum habeo. Vale, cariss[ime] mi amice! Tuus Gregor[ius] S[abbin],