Повна академічна збірка творів

*

Найдорожчий Михайле!

Надсилаю тобі дві, - ні, я помилився, - три так звані поетичні строфи, підібрані до мелодії, якої ми навчилися від відомого тобі недостойного ченця Калістрата. Я їх склав, щоб мати можливість співати з кимось із хлопчиків, а не лише виконувати цю мелодію на флейті. Потім, намагаючись, щоб слова не були геть беззмістовні, я надав їм певного релігійного змісту, в дуа, як кажуть, простонародної мудрості, яка нас учить оглядатися завжди й раз у раз на наслідки. Останнє прийшло мені насамперед на думку, коли я підшукав потрібні слова. І, по-моєму, не можна вважати обережним, розсудливим того, хто не діє так само. Це практикували і стародавні мудреці, і, якщо не помиляюся, з цієї ж таки причини Аполлона зображували й малювали з чотирма вухами, а римського Януса - дволиким. А якщо ти гребуєш поганським богослів'ям, тоді зверни увагу, чи не сюди належать також знані дзеркала Аввакума або висота й довжина Павлова. Але бувай здоров, найдорожчий, і прийми прихильно в Господі, як це ти зазвичай робиш, наші дрібнички! Коли і в який час накажеш прийти до тебе, прийду, повідом через хлопчика. Твій Григор[ій] С[авич].

72

[Харків, жовтень - листопад 1762 p.]

Salve, Anima mihi carissima,

Mi Michael!

Questus es heri de quodam male in te animato. Quid agas? Sic est hominum vulgus, ambitiosum, iracundum, philautum, et quod pessimum est mendax et invidum. Non potes tibi ne unicum quidem amicum parare, quin simul duos tresve acquiras inimicos, ut verissime dictum sit, eum, qui inimicos non haberet, ne amicum quidem possidere. Vulgarium rerum mercatura, si felidor fit, movet invidiam, nedum bonus emptus amicus. Sed stultissimum genus hominum, amicos emere ambit, nec nomisma habere curat. Quod autem est nomisma, quo amid comparantur, dididsti ex Plutarcho553. Divinum munus est virtutis indoles ceteraeque pulcherrimae dotes, quae pellidunt ad amorem; has nemo sibi largiri potest: Dei est haec gratia; quibus cum sunt privati, restat, ut invideant, ad naturalem infelidtatem novam ex sese fabricatam addentes, puta animi vitiositatem, usu comparatam. Indigni igitur sunt, qui amentur, non tam propter naturae injuriam, quam quod id, quod parca manu a Deo acceperunt, depravant, non contenti sorte, sed invidi et obmurmurantes554. Hi sunt, qui irascuntur tibi, et oderunt, queruli, lividi, ostentatores tamen, ne videantur carere, dam conscii sunt paupertatis suae, et exeduntur. Hos tu fuge, nec in sinum admitte. Saluta illos, loquere humane, et, si res postulat, juva; sed ut vulgum, non ut amicos fideles. Quodsi me quaeris de quibusdam, videor mihi perspexisse juvenem bonum esse Jacobum Правиц[кій]555, non lividum, simplicem, verae doctrinae avidissimum, dotibus suis contentum, ad honestatem plane natum, mitem, humanum556. Haec sunt quae me pellexerunt in ejus amorem. Talis ingenii videtur esse et Basil[ius] Bilozor557. Quamdiu tales putavero, amavero tam diu. Vale, dulcissime! et nos redamare perge!