Делілло Дон. Зеро К
- Автор: Делилло Дон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фабула
- ISBN: 978-617-09-3306-5
- Переводчик: Максим Нестелєєв
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Делілло Дон. Зеро К». Краткое содержание книги:
Росс теж відчуває глибоку потребу увійти в інший вимір і прокинутися в новому світі. Натомість його син прагне жити й відчувати «мішанину подивів нашого часу тут, на землі».
Чудовий, щирий роман одного з найвидатніших письменників нашого часу. «Зеро К» — справжня ода мові й людяності, роздум про смерть та обійми життя.
Що саме?
Розум і пам'ять, припускаю. Своє рішення. Нашу зустріч батька і сина, три з гаком десятиліття, усі заглибини й ухили.
Для цього і є довгі поїздки. Щоб побачити, що лишається позаду, подовжити поле зору, знайти взірці, пізнати людей, розглянути значимість одного чи іншого питання, а потім проклясти чи благословити себе або собі сказати, як у батьковій ситуації, що матимеш нагоду зробити це все знову з варіаціями.
Він був у куртці «сафарі» й синіх джинсах.
Жінка вже сиділа на своєму місці, коли Росс і я сідали на цей останній літальний засіб. Вона буде його провідником, ведучи його крізь останні години. Я слухав їх, умикаючись і вимикаючись, час від часу схоплював якусь фразу, усе про графіки та процедури, подробиці ще одного офісного дня. Їй могло бути років із тридцять п'ять, одягнута в зелений комплект штани-куртка, що асоціюється з медперсоналом, а звали її Далія.
Літак кружляв нижче, і комплекс почав виринати із землі. Усе довкола нього — величезний гарячковий опік попелу і каміння. Там була піщана буря, тепер помітніша, курява здіймається у великих темних набряклих хвилях, тільки прямовисних, вертикально розпадаються вали, заввишки в одну-дві милі, гадки не маю, намагаюсь перевести милі в кілометри, потім намагаюсь подумати про слово арабською, яке стосується цих явищ. Оце те, що я роблю, щоб захиститися від якогось природного видовища. Думаю щодо слова.
Хабуб[27], подумав я.
Коли ревіння бурі сягнуло нас, і вітер почав метляти довкола літального засобу, ми пережили відчувану небезпеку. Жінка щось сказала, і я попрохав Росса перекласти.
— Труднації трепету,— сказав він.
Навіть англійською це пролунало як французька мова, і я повторив фразу, і він так само, і літак накренився від кріпосного валу, що сунув на нас, і я загадався, чи не був це попередній перегляд тремтливої глибини зображення, на яке я, може, натраплю на одному з екранів в одному з порожніх коридорів, якими невдовзі ходитиму.
Не певен, чи це була та сама кімната, яку я займав раніше. Імовірно, вона просто мала той самий вигляд. Але, бувши тут, я почувався інакше. Тепер це була просто кімната. Мені не треба було її досліджувати й аналізувати простий факт мого перебування в ній. Я встановив свій невеликий чемодан на ліжку і зробив кілька вправ на розтягування і присідання-стрибки в намаганні витрусити довгу подорож з пам'яті тіла. Кімната не привід для моїх теорій чи абстракцій. Я не ототожнював себе з кімнатою.
Далія, можливо, звідси, але я розумів, що походження тут не суть справи, і ті категорії загалом не призначалися для звуження чи навіть називання.
Вона провела нас широким коридором, де був об'єкт, прикріплений до гранітної підставки. Людська фігура, чоловік, оголений, не встановлений у струк і не зроблений з бронзи, мармуру чи теракоти. Я намагався визначити матеріал, тіло було в простій позі, не грецький бог річок чи римський колісничий. Сама людина була безголова — голови вона не мала.
Вона повернулася до нас обличчям, задкуючи, видаючи французьку по частинах, і Росс стомлено перекладав.
— Це не точна копія з силікону й оргскла. Справжня плоть, людська тканина, людська істота. Тіло, законсервоване на обмежений час кріопротекторами, прикладеними до шкіри.
Я сказав: «У нього нема голови».
Вона спитала: «Що?»
Батько нічого не сказав.
Було ще кілька інших фігур, деякі жіночі, і тіла виставлені напоказ, як у музейному коридорі, усі без голів. Я припустив, що мізки зберігають в охолодженому стані, і що мотив безголовості відсилає до докласичних статуй, викопаних з руїн.
Я подумав про Стенмарків. Близнят я не забув. Це їхня ідея посмертного декору, і мені спало на думку, що в цій виставці йшлося про певне завбачення. Людські тіла, просякнуті передовими консервантами, слугуватимуть фундаментальною основою мистецтва майбутнього. Змарнілі моноліти колись живої плоті, розташовані у виставкових залах аукціонних будинків чи встановлені у вітринах елітного антикварного магазину на стильному просторінні Медісон-авеню. Чи безголові чоловік і жінка займуть куток у люксових кімнатах лондонського пентгаусу, який належить російському олігарху.
Батькова капсула була готова, поруч із Артис. Я намагався не думати про манекенів, яких бачив під час попередніх відвідин. Я хотів звільнитися від посилань і відношень. Вигляд тіл підтверджував, що ми повернулися, Росс і я, і цього було досить.
Далія провела нас порожнім коридором з дверима і стінами у відповідних барвах. Коли ми повернули за ріг, то там несподівано була кімната з прочиненими дверима, і я підійшов і зазирнув. Прості стільці, стіл з кількома рівномірно розкладеними знаряддями, на лавці біля дальньої стіни сидить чоловічок у білому халаті.
27
Та, що несамовито дме — потужна піщана і пилова буря в пустелях Єгипта й Аравії. (араб.).