Делілло Дон. Зеро К
- Автор: Делилло Дон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фабула
- ISBN: 978-617-09-3306-5
- Переводчик: Максим Нестелєєв
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Делілло Дон. Зеро К». Краткое содержание книги:
Росс теж відчуває глибоку потребу увійти в інший вимір і прокинутися в новому світі. Натомість його син прагне жити й відчувати «мішанину подивів нашого часу тут, на землі».
Чудовий, щирий роман одного з найвидатніших письменників нашого часу. «Зеро К» — справжня ода мові й людяності, роздум про смерть та обійми життя.
Скелі є, але вони не існують.
Шляхом донизу тьмяними сходами я знову процитував цю репліку, і ми зі Стаком намагалися з'ясувати, що вона означає. Це була тема, яка добре змішувалася з нашим чорно-білим спуском.
Я слухаю класичну музику по радіо. Я читаю своєрідний складнуватий роман, часто європейський, іноді з безіменним оповідачем, завжди перекладний, той, що я намагався прочитати юнаком. Музика і книжки, просто там, стіни, підлога, меблі, незначне зсунення двох картин, що висять на стіні у вітальні. Я лишаю предмети як є. Я дивлюсь і дозволяю їм бути. Я досліджую кожну фізичну хвилину.
Два дні потому вона з'явилася без попередження, чого не траплялося раніше, і вона ніколи не бувала така незграбна і похаплива, не висковзнула з джинсів, а виборсувалася з них, потребуючи позбутися немовби збуреного напруження, яке супроводжує будь-яке питання, пов'язане з її сином.
— Він обійняв мене та вийшов. Не знаю, що мене більше налякало, прощання чи обійми. Це взагалі вперше, коли він із власної волі обійняв.
Виявилося, що вона роздягалася просто задля роздягання. Я стояв біля ліжка в сорочці, штанях, черевиках і шкарпетках, а вона далі роздягалась і говорила.
— Хто ця дитина? Я його раніше бачила? Ось він є, ось його нема. Обійняв і вийшов. Пішов куди? Він не мій син, ніколи ним не був.
— Він був і є. Кожен дюйм хлопця, якого ти забрала з сиротинця. Ці відсутні роки. Його роки,— сказав я.— Тієї ж миті, коли вперше його побачила, ти знала: він має щось, чого ти ніколи не могла оголосити приналежним собі по праву, хіба лише за законом.
— Сиротинець. Звучить, наче слово з шістнадцятого століття. Хлопець-сирота стає князем.
— Князем-регентом.
— Князьком.
Я засміявся, а вона ні. Усю владу, яку вона виявляла з дітьми в класі, там і деінде, жінка в дзеркалі, яка знає, хто вона і чого хоче, усе підірване стрімкими відвідинами хлопця, і тут вона мала екстренну потребу вивільнитися, викрутити кінцівки на моєму неохайному ліжку.
Після цього я бачив її не так часто, телефонував, чекав, поки перетелефонує, довгі години на роботі, і вона тепер стала тихіша, ранній обід і потім додому, на самоті, зрідка слово про сина, хіба скаже, що він кинув пушту, припинив учитися, припинив розмовляти, хіба лише коли було нагальне питання і треба було звернутися. Його репліки лунали рівним тоном із захищеної відстані.
Я вирішив бігати. Одягав світшот, джинси й кросівки та йшов бігати до парку, довкола водосховища, у дощ чи сонце. Є смартфони, у яких програма рахує зроблені людиною кроки. А я сам собі рахував, день у день, крок за кроком, десятками тисяч.
— 6 —
Жінка відвернулася від монітора на столі й уперше на мене подивилася. Вона — рекрутер, і робота, про яку йшлося, у переліку позначена як інспектор з питань внутрішнього контролю й етики в коледжі Західного Коннектикуту. Я періодично повторював собі цей вираз, поки ми говорили, випускаючи Західний Коннектикут, який був тривимірною дійсністю. Пагорби, дерева, озера, люди.
Вона сказала, що я буду відповідальний за тлумачення шкільного статуту для визначення нормативних вимог у контексті законів штату і федеральних законів. Я сказав: «Чудово». Вона сказала щось про нагляд, погодження і недогляд. Я сказав: «Гаразд». Вона почекала на питання, але їх у мене не було. Вона закинула поняття двосторонні повноваження, а я розповів їй, що вона скидається на акторку, ім'я якої я не знаю, і яка з'явилась у нещодавно поновленій п'єсі, яку я не бачив. Але читав про неї, сказав я, і дивився фотографії. Вона блідо усміхнулася, її обличчя стало реальним у розширеній компанії акторок. Вона зрозуміла, що моя репліка — то не спроба підлеститися. Я просто неуважний.
Ми приязно погомоніли про театр, і тоді ж стало зрозуміло, що вона хотіла відрадити мене від розгляду цієї посади, не тому, що я був не зовсім кваліфікований чи надто нетерплячий, а тому, що я не був звідси, із цього середовища. Інспектор з питань внутрішнього контролю й етики. Вона не розуміла, що все нею повідомлене про посаду, в авторизованій термінології переліку вакансій, відповідало моїм уподобанням і було провідним у моєму колишньому стажі.