Делілло Дон. Зеро К

— Ті з вас, які повернуться на поверхню. Хіба ви цього не відчуваєте? Втрату автономності. Почуття віртуалізованості. Пристрої, які використовуєте, які носите скрізь, із кімнати в кімнати, день у день, неминуче. Ви коли-небудь почували себе без плоті? Вас скеровують усі кодовані імпульси, від яких ви залежите. Усі датчики в кімнаті, які за вами спостерігають, слухають, відстежують звички, вимірюють можливості. Усі пов'язані дані призначені для того, щоб включити вас до мегаданих. Є щось, що змушує вас ніяковіти? Чи думаєте ви про техновірус, про те, як ляжуть усі системи, про глобальний доцентровий вибух? Чи це більш особисте? Чи ви почуваєте, що загрузли в якійсь страхітливій цифровій паніці, яка водночас скрізь і ніде?

Їй треба ім'я, що починається на літеру 3.

— Тут, звісно, ми постійно уточнюємо наші методи. Ми вводимо нашу науку в диво відживлення. Тут нема скрадливих дрібниць. Нема плину застосувань.

Уривчастий і авторитетний голос, легкий акцент і напруженість у тілі, напнута енергія. Міг би назвати її Зіна. Чи Зара. Так, як заглавна «З» панує над словом чи ім'ям.

Двері відчинилися, і зайшов чоловік. Пом'яті джинси і джемпер-сорочка, на голові бовтається довгий хвіст. Цей був новенький, заплетене волосся, але в чоловікові легко було пізнати одного з близнят Стенмарк. Який саме і чи є різниця?

Жінка залишилася на одному кінці столу, чоловік зайняв позицію на іншому, довільно, жодного натяку на сценічну хореографію. Вони одне одного не впізнавали.

Він зробив жест разом обличчям і рукою, вказуючи на те, що ми маємо десь почати, тож нумо поглянемо, що станеться.

— Блаженний Августин. Дозвольте його процитувати. Звучить десь так.

Він зробив паузу і заплющив очі, створюючи враження, що його слова належать темряві, ідучи до нас крізь століття.

— «І ніколи не буде для людини чого-небудь гіршого в смерті, аніж коли смерть буде безсмертна[28]».

Я подумав: що?

Якийсь час минув, поки він розплющив очі. Потім він удивився в дальню стіну над головою Зари.

Він сказав: «Я не намагатимуся вкласти цю репліку в розмисли про латинську граматику, яка її надихнула. Я просто виставляю її перед вами як виклик. Щось для роздумів. Щось, щоб розважити вас у тілесному струці».

Той самий нечулий Стенмарк. Але він виразно постарішав, обличчя виснаженіше, руки в темно-синіх венах. Я дав близнятам загалом чотири імені, але тепер не міг їх розкласти одне від одного.

— Терор і війна тепер скрізь, метляють поверхнею нашої планети,— сказав він.— І що те все складає? Гротескний різновид ностальгії. Примітивна зброя, чоловік в одязі рикші з поясом смертника. Не обов'язково чоловік, може бути хлопець, дівчина чи жінка. Скажіть слово. Джин-рикша. У певних містах і містечках усе ще тягають руками. Маленькі двоколісні карети. Маленька саморобна вибухівка. І на полі бою штурмові гвинтівки колишніх часів, стара радянська зброя, старі пошарпані танки. Усі ці атаки, битви, різанина, закладена в покручену згадку. Стрілянина в багні, священні війни, розбомблені будівлі, цілі міста зменшилися до сотень розтрощених вулиць. Рукопашний бій, що повертає нас у часі назад. Ані бензину, ані їжі чи води. Чоловіки у спорядженні для джунглів. Круши невинних, пали хати й отруюй колодязі. Відроди історію кревних предків.