Аецій, останній римлянин
- Автор: Парницкий Теодор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталья Михайлевская
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Аецій, останній римлянин». Краткое содержание книги:
Перший (неофіційний) переклад українською мовою.
— Які ж новини з Африки?
— Найсвітліший мужу, нікчемний і безбожний король Гейзеріх, — не доказав.
— Кажи відважно. Не бійся.
— …майже впень розгромив об’єднані цісарські війська. Пресвітлі воєначальники ледь устигли врятуватися втечею….
Аецій наказав унести світло.
Через місяць надійшла звістка, що Гейзеріх увійшов до Гіппону і дощенту його розграбував. Аецій зневажливо знизав плечима. Боніфацій був уже нічим. Повністю заспокоївшись, dux et magister utriusque militiae рушив з військом на північні рубежі Галлії, де франки знову загрожували провінціям Бельгіки. Рушаючи з Арелату, вислав до Равенни повний витончено прихованих погроз лист, в якому рішуче домагався патрикіату, а заодно консулату на майбутній рік: сьомий рік щасливого царювання вічного Валентиніана Августа, тисячу сто вісімдесят четвертий рік од заснування Міста і чотириста тридцять другий від народження Христа, Сина Божого.
Від найраннішого ранку трьома руслами пливуть тисячоголові людські потоки: з Віміналу й Альта Семіта через старі Porta Salutaris на Марсове Поле; з Целемонтію і Porta Capena між Великим Цирком і Палатином аж до самого Forum Boarium; нарешті із Затибр’я чотирма мостами під театри Бальба, Помпея, Марцелла, під портики Філіпа й Октавії. Чим ближче до Велабру[81], Капітолію чи розкішно прибраної вулиці, яка мчить стрілою на той берег, до Капітолія, — тим сильніша тиснява, тим численніші бійки за місце, тим частіші зомління, а голосніші й радісніші вигуки. Цього дня видано подвійні порції хліба, щедро частовано оливками та вином, отож, попри січневу погоду, натовпи охоче платять вічній Августі тим, чого вона прагне: покликами, вітаннями, оваціями… пітніють і деруть горло, але всі уста і всі очі задають те саме питання: «Що ж це за урочистий день сьогодні?… яке свято?… І який це імператор веде свою переможну процесію слідами Сципіонів і Цезарів через Via Triumphalis?…» І всі дістають ту саму відповідь: «Воістину, се врочистий день… Дорогою тріумфаторів їде хтось справді більший від обранців сліпої Фортуни: їде незламний, найвірніший і найревніший слуга Христової віри та Їх Вічностей, Августа й Августи. Слава йому!» Цю відповідь вислухано з німим здивуванням в очах, але миттю підхоплено вигук і від садів Агриппіни до Porta Trigemina гриміло лише одне, довго не змовкаюче слово:
— Слава, слава, слава!
На Форумі Траяна, де зібралися майже всі присутні на той час у Римі сенатори, біля підніжжя статуї Констанція здіймався повністю покритий пурпуром цісарський подіум із двома тронами: на вищому, розкішнішому, сидів тринадцятилітній імператор Валентиніан Третій, на дещо скромнішому — Августа Плацидія, що насилу намагалася зберегти маску спокійної поваги, пристойної маєстату. Бо все її обличчя — очі, вуста, навіть щоки, — пожвавлює, освітлює і омолоджує посмішка невимовного щастя. Вперті пихаті довбешки міських квіритів, яким досі мариться salus rei publicae, нарешті переконаються, що є так, як повинно бути: що Рома не тих нагороджуватиме, кому вдалося зробити для неї те чи інше, а обранців, опромінених ласкою маєстату, тим гідніших слави, чим більшою приязню та довірою обдаровує їх володар імператор вічний Август, а не якесь princeps liberorum.
Одразу ж перед подіумом стоять найпресвітліші достойники — цісарська рада: їх п’ятеро і лиш одного брак: магістра обох військ. Ах, яка шкода, що саме сьогодні його нема… Але за мить Августа суворо стримує невгамовну радість: чи ж насправді шкодує, що його тут нема?!
З Форумів Веспасіана і першого Августа, Октавіана, долинають радісні тріумфальні звуки труб: процесія приятеля Августи звернула вже до Велабру на Vicus Tuscus; початок цієї процесії саме минає святиню Великої Матері та за хвилину затримається перед найстарішою християнською церквою на Палатині (колись святиня Divi Augusti), щоб подякувати Христові за ласку цісарської приязні, що спливла на недостойне чоло сьогоднішнього тріумфатора.
Префект преторію Вір Нікомах Флавіан, ледве ховаючи іронічну посмішку, непомітно схиляється до вуха квестора святого палацу.
— Єдине розумне слово, яке сьогодні прозвучало, — шепоче, — саме це: недостойне чоло.
81
Velabrum — Велабр, один із кварталів Риму.