Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

Це, звичайно, стосувалось і решти, тому вони всі троє замовкли. Я підвівся й попросив Скалу показати мені те місце, звідки зник апарат, що привернув увагу Карличка. Скала повів мене через маленькі двері до сусіднього «залу», досить просторого, але трохи вужчого, ніж головний павільйон. Для прийому відвідувачів служила невеличка комірчина, відмежована від нього дерев'яною перегородкою. Під стелею горіла потужна лампа. Тут було кілька шаф різного призначення, розставлених уздовж стін. Комірчину прикрашали полиці, розділені на маленькі гнізда, з висувними шухлядами. З них Флора Мілнерова вибирала готові картки і видавала їх замовникам. Вона байдуже ставилась і до мистецтва фотографії, і до самих замовників; це можна було прочитати на її обличчі. Можливо, я помилявся, але в мене склалося саме таке враження.

Я щільно зачинив двері, тому можна було вважати, що ми залишилися наодинці.

— Я ледве стримуюсь, — тихо промовив Скала. — Юнак у шкіряному одязі з рюкзаком за плечима раптом зник, наче привид. Просто соромно слухати! Вся ця трійка хитро морочить нас.

— Особливо Мілнерова, — погодився я. — У неї є сім'я?

— Розлучена.

— Я так і думав.

— Напевно, Бедржих Фієдлер і не знає, що діється в його ательє, — висловився я. — Як ви вважаєте, можливе таке, що Арнольд сидить зараз спокійнісінько у Мілнерової, поклавши ноги на стіл?

— Хто зна. Все може бути. — Скала почухав потилицю. — Вона веде всю бухгалтерію в ательє, а значить, виплачує Арнольдові зарплату і премії.

— Спитайте дозволу і завітайте якось ненароком до неї в гості.

Скала замислився.

— Знаєте що? Я делікатно відвідаю усіх трьох. Адже вони єдині Арнольдові знайомі, про яких ми хоч що-небудь знаємо. Найвірогідніше, на мою думку, це якась інтрига Арнольда з Флорою Мілнеровою…

Ми пройшли в конторку. В ній також горіла лампочка. На столі стояв телефон.

— Розібратися в цьому випадку важливіше, ніж подивитись на порожнє місце, де раніше стояв апарат, — сказав Скала. — Вам довелося трохи почекати, доки я привів до вас Фієдлера, чи не так?

— Авжеж, довелося!

— Я вже подумав, що нам просто не щастить. Побував у чотирьох місцях, а він, ніби навмисне, зникав звідти перед самим моїм приходом. Тепер я дотримуюсь іншої думки. За сьогоднішній день він зробив зовсім мало знімків. З тридцяти шести кадрів плівки відзнято лише двадцять. Якщо старий не залишив решту касет у себе в кишені, значить, скаже, що десь загубив. Це могло статися, коли він бігав по місту, аби якнайдовше залишатися на самоті. А синочкові потрібен був час, щоб завітати в ательє, взяти там необхідні речі і спокійно зникнути знову. Тепер може скластися дуже кумедна ситуація. Пришвендяє у відділення цей юнак і повідомить, що в нього хтось украв мотоцикл.

— І це можливо, — погодився я.

Скала вів далі:

— Я сподівався, що в такий пізній час в ательє вже нікого не буде. Адже робота закінчилась. Думав побувати і на квартирі Фієдлера: Арнольда немає, а у старого ж ви ключі забрали і, напевно, його хоч трохи затримаєте. Я залишив там для обшуку двох наших лейтенантів. Ну, а потім ви з'явилися сюди самі. І тут нам стало відомо, що…