Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)
- Автор: Ріпецький Степан
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)». Краткое содержание книги:
Окремо описується діяльність стрільців в Наддніпрянській Україні, їх участь в українській революції.
Колишній І-ий корпус переформовано на 2-гу бригаду, ІІІ-ій корпус на 3-тю бригаду. Кожна з тих новоутворених бригад приділена була до різних большевицьких дивізій. 1-у бригаду УСС приділено до 44-ої дивізії, що стояла в районі Чуднова.
Про тодішні переживання і настрої УССтрільців оповідає старшина Н.Н.: «Умовини співпраці з большевиками, зокрема для старшин, були прикрі. Червоне командування вперто звертало увагу на большевицьку активізацію бригади УСС і в тому напрямі йшов невпинний натиск… Та було в нас при УСС велике почуття відповідальности за збереження української збройної сили, бо відчували ми надто добре, що як довго вона існуватиме, так довго актуальною залишається наша справа, ціль наших кривавих важких змагань. Перебули ми, УСС, школу за Австрії, не одно перетерпіли, щоб лиш удержати в руках зброю на слушний час. Гаслом нашим стало і тепер: Витримати за всяку ціну, зберегти армію в трудних умовинах соціяльної революції, працювати над її збільшенням і скріпленням. Тому і відхід на фронт весною 1920 р. повітали ми радісно, надіючись змін на краще».[166]
«Зберегти і врятувати свою збройну силу та витримати за всяку ціну до слушного часу», це – на думку тодішнього УССтрілецтва один з основних мотивів, що керував поведінкою УГАрмії в чотирикутнику смерти, та який вияснює м. інш. її приневільну, коротку співпрацю з большевиками. УССтрільці відчували своє перебування в союзі з большевиками – як моральну муку, яку треба перетерпіти до слушного часу. В тому часі згинув від кулі большевицького комісаря б. командант артилерії УСС – от. д-р Я.Воєвідка, що вславився в протипольській війні.
Великою моральною полегшою для УССтрілецтва було в тих тяжких часах надзвичайно прихильне відношення до нього всього населення околиці Чуднова. Населення відітхнуло там, де галицькі частини перебрали фронт. Селяни щиро гостили в себе стрільців та доставляли їм харчі з власного почину. В першій половині квітня УСС відбили від поляків в протинаступі село Сербинівку коло Чуднова, в якім згинули кілька стрільців. Після похорону уладили місцеві селяни на цвинтарі для 500 стрільців величаву гостину-тризну, та щиро їх угощували. У лаштували це незвичайно культурно та організовано. Один поручник УСС дякував в імені УССтрілецтва селянам із Сербинівки за їх сердечне відношення до УСС. Як у минулому, так і тепер черпали УССтрільці із своїх зв'язків з народними масами ту вічно живу моральну силу, що кріпила їх в найтяжчих хвилинах зневіри й упадку духа.
Коли 24 квітня почалася польська офензива на Київ, – 2-га і 3-тя бригади покинули фронт, довідавшися, що з польськими військами йде українська армія. Цей відступ двох галицьких бригад, допоміг польським військам розбити та проломити фронт большевицьких дивізій. Але з другого боку це спричинило арештування багатьох старшин УГА, які находились у Києві й на тилах большевиків, та вивезення їх до концентраційного табору в Кожухові під Москвою. Багато українських старшин там розстріляно, а ще більше померло з голоду. Із старшин УСС згинули в тім часі ген. О.Микитка, от. С.Горук, сот. Р.Дудинський, пор. І.Цяпка, чот. Є.Ясеницький і інші.
Бригада УСС зброї не кинула. В дальшім наступі поляки вдарили на Козятин. 25 квітня почала бригада УСС відворот, щоб уникнути окруження, та серед тяжких боїв із переважаючими силами ворога відступила в напрямі Бердичева. «Цей Відворот був анабазою бригади УСС, останнім її бойовим походом» – оповідає очевидець. Серед безупинної загрози оточення, окремі її частини втратили зв'язок, та в завзятих боях продирались крізь ворожі сили.
2-ий курінь УСС перейшов на лівий берег Дніпра, а 3-ій курінь УСС та частини 3-го і 7 –го полку перебилися на Немирів та включилися в склад армії ген. Омеляновича-Павленка, в її 5-ту Херсонську дивізію, якою командував от. Долуд.
І-ий курінь УСС, з обозом бригади і частиною кінноти перейшов через Бердичів до містечка Махнівки, де стояв штаб та різні відділи 44-ої дивізії. Тим часом 30 квітня польська дивізія ген. Ромера оточила Махнівку та відрізала куреневі шлях відвороту. І-ий курінь УСС під командою сот. М.Чичкевича пішов до наступу на обсаджений ворогом залізничний шлях Козятин-Вінниця. Під сильним і рішучим ударом ворог подався. УСС очистили залізничий шлях, здобули скоростріли та забрали полонених, між ними шефа штабу дивізії Ромера. Прориву не використано, бо інші частини не надійшли з допомогою. Поляки рyшили до протинаступу. Зав'язався останній бій в історії УСС.
Учасник цього пам'ятного бою оповідає про це так: «Сот. Чичкевич держав позицію для проходу нашої артилерії… Війська противника рушили до протинаступу. Впало тоді ще доволі стрільців. Гинули вони тепер вже не як вояки на полі битви, а як глядіятори без надії на якусь згадку про себе. Бились лиш за саму вояцьку честь УСС».[167]
В цьому бою попав у вир бойової метушні обоз бригади УСС. Тоді то вивернувся також віз з дорогоцінним архівом УСС. Пропали там рукописні матеріяли до визвольної війни, пропало до 900 цінних фотографічних негативів. Багато рисунків і етюдів. Пішло намарне багато воєнної праці Пресової Кватири УСС. Пропала там і бібліотека оркестри УСС, ноти, партитури і оркестральні композиції.
Так трагічно, але з вояцьким достоїнством, закінчила бригада УСС своє існування. Поки сил стало боролися УССтрільці за волю України. Зі зброєю в руках, до кінця чесно виконали вони свій стрілецький обов'язок.
Як один із стягів Української Армії поділила бригада УСС спільну долю визвольних змагань українського народу. Ту саму відповідальність несло УССтрілецтво за стан нашої визвольної справи та той самий обов'язок виконувало, як і інші українські військові частини. Ту саму трагедію пережили УССтрільці після нашої невдачі, як і інші їх товариші зброї. Однаково цінну жертву крови складало УССтрілецтво від вересня 1914 р. для ідеї української державности, як і всі другі українські курені, полки, бригади і дивізії кілька років пізніше.
IV. КИЇВСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ
Під час багатьох тяжких боїв Українських Січових Стрільців, на їхньому шляху від Карпат по Тернопіль попадали в ворожий московський полон в роках 1914-1917 різні частини, групи, або й поодинокі стрільці. Кожну таку втрату в бойовому стані сотень і куренів відчувалось дуже болюче, як послаблення УСС, як вихід із рядів багатьох найкращих старшин, підстаршин і стрільців, головно т. зв. «старої войни». Іх брак не всилі були заступити молоденькі новобранці та новоприділені запасні старшини українці із австрійської армії, що в переважній частині не розуміли ідеології, мети і завдань такої політично-військової формації, якою були УСС. Також і під духово-ідейним оглядом значно обнизився престиж УСС, коли в боях на Лисоні і під Потуторами восени 1916 року попали в полон найстарші і найбільш випробовані учасники передвоєнного стрілецького руху та карпатських боїв, найкращі бойовики та передові носії того стрілецького духа, що був основою ідейно-моральної, політичної і бойової сили УСС. Відходили вони, здавалось, назавжди в далекі табори полонених. Але химерна доля захотіла інакше…
Бо якраз навпаки, тим Українським Січовим Стрільцям, що в роках 1914-1917 попали в московський полон на Сибір, на Волгу, до Туркестану, в копальні донецького та криворізького басейну і в інші місця бувшої широкої Росії, призначено було стати творцями нової формації Українських Січових Стрільців, у непередбаченій ніким новій історичній ситуації в Україні після березневої революції. Їм довелося стати організаторами, ідейними керівниками та основними військовими кадрами цієі нової, військової і революційної формації, що під старою назвою «Січових Стрільців» відограла важну ролю в історії української революції та своєю безпосередньою участю в збройній боротьбі за нашу державність була в критичних моментах рішальною силою. Вони започаткували той найсвітліший період історії Українського Січового Стрілецтва, що був основною метою його історичної місії.
166
[163] Не подаємо прізвища автора, бо не знаємо де він.
167
[164] Те саме.