Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

УССтрілецтво стануло тепер, після чотирьох років війни, перед новим історичним завданням. Непередбачені події поставили перед ним це нове завдання.

Коли з кінцем 1917 р. воєнна ситуація Центральних Держав почала погіршуватися, а в їх нутрі появилися признаки розкладу й хаосу, гостра економічна криза та численні голодові заворушення, а з другої сторони оживилися ірредентські стремління поневолених народів в Австрії, тоді не було вже ніякого сумніву щодо висліду війни та майбутньої долі Австрії. Після капітуляції Болгарії у вересні 1918 р., програна Центральних Держав стала вже зовсім очевидна.

Серед такої серйозної внутрішньо-політичної та міжнародної ситуації опинилися УССтрільці в початках жовтня 1918 року на Буковині.

Непередбачені воєнні події на фронтах, близький розпад Австрії, несподіване й майже припадкове перенесення Легіону УСС з Єлисавету до Чернівець, були тими передумовами, що дозволили УССтрільцям виконати в найближчому майбутньому їх нове почесне завдання оборони західніх кордонів України та боротьби за західньо-українські землі і їх столицю, Львів.

В тім переломовім моменті українці в Галичині і Буковині приступили до зорганізування збройної акції, щоб революційним шляхом перебрати владу із рук австро-польської адміністрації, та самому створити незалежне життя на своїй етнографічній території.

Ще в половині вересня 1918 р. створено у Львові таємну старшинську організацію, яка підготовляла переворот у Галичині. Однако ж у перших тижнях свойого існування вона була малоактивна, бо всі свої пляни будувала на безпідставній надії стягнення Легіону УСС з України до Львова. В цьому напрямі робила Українська Парляментарна Репрезентація дуже енергійні заходи, а після 18 жовтня також Українська Національна Рада, однако ж, на жаль, без позитивного висліду. Впливові польські кола вирішили не допустити УСС до Львова. Іхні впливи були сильніші і вони перемогли у рішальних австрійських чинників. Легіону УСС не вдалося стягнути до Львова.

Той факт, що австрійська влада і австрійське військове командування відмовились спровадити УССтрільців з України до Львова, збиває фальшиві твердження всіх польських істориків та провідних політиків, немов би Австрія разом з німцями підтримувала українців у Галичині, помагала їм організувати повстання та в тій цілі спеціяльно стягала до Львова і Східньої Галичини військові частини австрійської армії, зложені з Українців.

Перегляньмо деякі польські голоси в тій справі. Юзеф Пілсудскі приписує австрійцям, а зокрема цісареві Карлові, ролю ініціяторів та помагачів у боротьбі українців проти поляків за Львів. Він твердить, що відповідальність за цю боротьбу спадає в значній мірі на цісаря Карла, який спонукав до неї українців. Тим також пояснюється присутність між українцями австрійських і німецьких офіцерів.[157]

Польський історик Роберт Махрай так говорить про ту справу: «11 листопада більша частина Східньої Галичини находилась у руках українців завдяки прихильности австрійців і німців… Перша допомога для поляків прийшла з Кракова. Відібрано Перемишль, який був зайнятий українцями за допомогою австрійців…»[158]

Професор історії на Львівському університеті, Ольгерд Гyрка, пише про львівські бої в листопаді 1918 р.: «Галицькі українці, яких підтримувала австрійська влада в тій області на некористь поляків, несподівано заатакували Львів і Східню Галичину».[159] Один з найбільших польських щоденників в Америці, «Нови Свят» в Ню Йорку так пише в 1951 р. на повищу тему: «Австрія, яка розпадалася, спільно з німцями видала в підступний спосіб, таємно скликаним русінським бандам місто (Львів) враз з арсеналом і зброєю та амуніцією…»[160]

Ігнаци Падеревскі, польсько-американський патріот, тодішній прем'єр польської влади, у своїм листі з дня 12 січня 1919 р., висланім з Варшави до Вашингтону, до свойого американського приятеля, полковника Гавзе, політичного дорадника президента В.Вилсона, в такий спосіб представляє воєнну ситуацію в боротьбі за Львів: «Заскочені розбишацькою українською большевицькою армією, жінки і дітвора Львова вхопили за зброю і боронять міста. В данім моменті сила около 80 000 українців, узброєних і виеквіпованих німцями, якими командують німецькі офіцери під начальним проводом австрійського архикнязя Вільгельма Габсбурга, стоїть перед брамами Львова…»[161]

Свідома неправда, якою послуговувалися члени польської еліти, та яку вони по сьогодні повторюють, тільки для пропаганди та як засіб дипломатичної боротьби проти українців перед західнім світом, є очевидна. Коли б це відповідало дійсності, що австрійські, чи німецькі політичні й військові чинники фактично сприяли тоді українцям, то без сумніву вони в першій мірі були б постарались спровадити в жовтні 1918 р. до Львова Легіон УСС в силі 1500 добре вишколених бойовиків. Якщо б це було сталось, то поляки були б не здобули Львова в 1918 р., і були б програли українсько-польську кампанію. Постій фронтових частин, Вишколу і Коша УСС у Львові, від початку жовтня 1918 р., дав би можливість впродовж трьох тижнів зорганізувати у Східній Галичині, а у Львові зокрема, таку збройну українську силу, яка б уже на самому початку боротьби зліквідувала всякі спроби польського збройного спротиву у Львові, та закріпила український бойовий фронт на західніх кордонах нашої етнографічної території.