Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)
- Автор: Ріпецький Степан
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)». Краткое содержание книги:
Окремо описується діяльність стрільців в Наддніпрянській Україні, їх участь в українській революції.
Останній більший бій у Чортківській офензиві звели УСС під Дунаєвом, де вони віднесли світлу перемогу над познанськими і легіоновими відділами. Тут також відзначилася стрілецька артилерія.
Через цілковитий брак амуніції УГА, підійшовши на 50 км. під Львів, мусіла спинити дальшу офензиву, а під натиском кількох нових польських дивізій, почала серед ар'єргардних боїв пляново відступати на схід. Бригада УСС під час відвороту була охороною ІІ-го корпусу. 16 липня 1919 р. перейшли УСС річку Збруч в селі Кудринці, після дев'ятимісячної збройної боротьби з польськими наїзниками.
Переходом за Збруч закінчився окремий період історії УСС, започаткований полк. Дмитром Вітовським з товаришами, у Львові 1-го листопада 1918 р.
Епілог епопеї Українських Січових Стрільців на Великій Україні
Після нерівної боротьби проти західнього ворога, УСС з сумом покидали свої рідні сторони, ту дорогу для них частину батьківщини, де вони народилися, зросли та звідки зірвалися в 1914 р. до високого лету за волю України. Та рівночасно вони заприсягнули в глибині своєї душі, що ще вернуться туди, як переможці і визволителі.
Висловом того глибокого зворушення та тих тяжких настроїв, що їх в тому історичному моменті наших визвольних змагань пережили УСС та вся Українська Галицька Армія – була одна з найкращих стрілецьких пісень, що постала в тому часі. Це була популярна вже тепер між українським народом пісня Р.Купчинського: «Ой та зажурились, Стрільці Січовії, як Збруч річку проходили…»
УССтрільці перейшли тепер на Наддніпрянщину, яку вони вже минулого року в інших умовах добре пізнали і полюбили та де залишили тривкі плоди своєї семимісячної жертвенної праці Вони були вповні свідомі своїх нових завдань і обов'язків, які тут уже давно виконували їх товариші, в Києві зорганізовані, Січові Стрільці.
Бригада УСС стала на довший постій в Кам'янці Подільському. Політичне і воєнне положення на Наддніпрянщині було в тому часі незвичайно тяжке. Внаслідок натиску большевиків всі війська Директорії УНР скупчилися в районі Кам'янця Подільського. Тут зібралась і вся УГА. Зорганізовано спільний провід обох українських армій, якого завданням мало бути їх об'єднання та одне керівництво бойовими діями.
В перших днях серпня розпочали об'єднані українські армії офензиву на Київ. УСС залишилися в Кам'янці, як запас наступаючих армій. Коли українські війська вже наближалися до Києва, 27 серпня спрямовано бригаду УСС на праве крило Дієвої Армії, щоб відтяти відворот большевицьким військам, які хотіли передертися з Одеси на північ. Бригада УСС з іншими частинами Дієвої Армії УНР та УГА розбила большевиків під Христинівкою та забрала в них багато воєнного майна. Визначилися при цьому особливо кіннота УСС.
В дальшому поході зайняли УСС Умань, де стрінулися з відділами отамана Махна, який воював тоді проти Денікінців. Штаб бригади УСС старався спонукати махнівців до об'єднаної акції проти Денікіна, але безуспішно. Тут у районі Уманя стрінулися УСС вперше з частинами Денікінської армії, з якими зведено завзяті бої. В тих боях видатно помагало УССтрільцям свідоме селянство Уманщини. Під тиском переважаючих ворожих сил бригада УСС відійшла за річку Буг. Під Ладижином окружила денікінська кіннота бригаду УСС, яка з великими втратами пробилася на Жмеринку.
Коли надійшла пізня осінь, положення українських військ погіршилось, та стало майже безнадійне. Українські війська, оточені з усіх сторін ворогами, від півночі большевиками, від сходу і півдня денікінцями, а від заходу поляками і румунами, почала безпощадно нищити страшна пошесть тифу. Вона поширювалась серед загалу нашого вояцтва через брак ліків та забирала тисячі жертв. У районі Вінниця-Жмеринка лежало кільканадцять тисяч хворих на тиф бойовиків УГА. Тяжка зима і голод утруднювали боротьбу з тим лихом. Бригада УСС, незважаючи на жертвенну працю її лікаря пор. д-ра В.Свідерського, віддала також багато дорогих жертв цьому страшному ворогові.
Пролунали тоді останні звуки славної стрілецької пісні… Історична трагедія УГАрмії, що зломила нінащо її бойову силу через смерть десяток тисяч вояків, вилилася в повній жалю і суму мелодії – пісні:
В тій трагічній ситуації Начальна Команда УГА рішилася на розпучливий крок і заключила 6 листопада військовий договір про перемир'я з Командою Добровольчої Армії. Хоч цей договір урятував в деякій мірі тисячі стрільців УГАрмії перед неминучою смертю, то з другого боку, він викликав погані політичні наслідки у внутрішніх українських відносинах та спричинив глибокий розкол і недовір'я між галичанами і наддніпрянцями. УССтрільці болюче відчували та переживали цю національну драму та ясно і одверто висловлювали свій жаль з приводу шкоди для ідеї соборности та всеукраїнської єдности в той історичний момент. Вони не дали себе полонити ніяким настроям ні підшептам, спрямованим проти ідеї української державности і соборности, з якого боку вони не походили б.
УССтрільці розуміли особливий трагізм тодішнього положення та об'єктивно оцінювали всі причини, що його викликали. Вони не поділяли тих політичних тенденцій, що сепарували долю Східньої Галичини від українського материка, та які випливали із недовір'я у власні сили українського народу. УССтрільці рішуче засуджували політичні комбінації В.Панейка в Парижі з представниками реакційної Росії та поборювали прихильників тої політики серед галицьких кіл на Україні. Вони були послідовними соборниками та однодумцями свойого духового провідника, полк. Дмитра Вітовського, який, перебуваючи в Парижі в травні і червні на Мировій Конференції, разом з д-ром М.Лозинським та делегатами Директорії УНР, Сидоренком і Шульгином, рішуче відкидали та поборювали шкідливі для української справи політичні концепції В.Панейка і С.Томашівського.[164]
І тому дуже правильною вважаємо думку Л.Лепкого, яку він висловив в статті з нагоди 11-их роковин смерти полк. Д.Вітовського, який згинув в летунській катастрофі 8 липня 1919 р.: «Трагічна смерть Вітовського під Ратибором тісно в'яжеться з пізнішою трагедією УГАрмії . Бо коли б не згинув Вітовський, то хто зна, яка була б її дальша доля…»[165]
Не може бути найменшого сумніву, що сильна авторитетна індивідуальність та ясний національно-державницький світогляд Вітовського, були б успішно протиставилися психозі зневіри та шкідливим політичним сугестіям деяких старшин-чужинців.
Але з другої сторони УССтрільці протиставилися також усім зневажливим обвинуваченням про «зраду галичан» та неслушним закидам під адресою УГАрмії, які не брали під увагу того виїмкового положення, в якому тоді найшлася УГА.
Бойові частини бригади УСС перебували тоді в околиці Браїлова на північ від Жмеринки. Вишкіл та Кіш поміщувалися в районі Ялтушкова.
Звідси відступила бригада УСС на південь в околицю Бершаді. Тиф шалів далі. Серед тяжкої зими та голоду залишалося на шляху відступу багато хворих без помочі. Щоб рятувати рештки УГАрмії, яка не діждалася від командування Добровольчої Армії сподіваного відпочинку та стояла на порозі повного знищення, у Вінниці заснувався т. зв. Революційний Комітет, який розпочав переговори з большевиками. 12 лютого 1920 р. підписано перемир'я з командуванням ХІІ-ої совєтської армії.
Дальший похід УГА спинився. Пошесть тифу зменшилась. Багато виздоровців вернулося до бригади, яка збільшила свій стан. З весною покращав також моральний стан стрільців. Бригада УСС знову віджила.
На основі уміщеної в договорі з большевиками постанови про реорганізацію УГА, переведено основні зміни в бригаді УСС. Утворено т. зв. І Бригаду Червоних Українських Січових Стрільців (на місце давнішого ІІ-го корпусу), в склад якої увійшли крім бригади УСС, також частини 3-ої та 7 –ої бригад. Бригада УСС стала тепер 1-им піхотним полком під командою сот. З.Носковського, 3-тя бригада – 3-ім полком, командант сот. П.Бакович, а 7-ма бригада – 7-им полком, командант сот. Р.Волощук. Командантом полку артилерії став от. Ю.Шепарович. Під командою сот. Скацеля сформовано дивізіон кінноти в складі двох сотень. Комісарем бригади був призначений М.Баран, комуніст, колишній сотник УСС. Якийсь час командували бригадою полк. Шаманек, а після нього сот. Білинкевич.
164
[161] Д-р О.Назарук. Рік на Великій Україні. Відень 1920, стор.315. О.Доценко. Літопис Української Революції. Том ІІ, книга 4, 1923.
165
[162] Л.Лепкий. В річницю смерти полк. Дмитра Вітовського. Літопис Черв. Калини, 1930, VІІ-VІІІ, стор. 3.