Тронка
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Переводчик: Изида Зиновьевна Новосельцева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тронка». Краткое содержание книги:
- Так це тебе тягнуто на буксирі,- казав Кузьма.- А я думав - там тільки старий твій… Куди ж мандрівочка пахне?
- Вона в медінститут їде документи здавати,- прохопилась першою Василинка.
- Ніколи не чув я, щоб ти медициною захоплювалась,- здивувався Кузьма.- Відкрила в собі такий нахил?
- Який там нахил,- досадливе всміхнулась Ліна, а Кузьма веселим тоном побажав:
- Ну, зеленої тобі вулиці та голубого неба! А ми тут, бачиш, земельку пересипаємо. З місця на місце пересипаємо, а, кажуть, щось буде.
- Не щось, а магканал,- поправила Василинка.
- От чуєш: маг… Себто магістральний,-пояснив Кузьма,- а не тому, що перед тобою якісь маги… Тут без магії, тут пупа надривати треба. А зате вигрохкаємо такий, що більший буде розміром, ніж відомі тобі канали марсіанські, що їх Скіапареллі відкрив. Із самого Марса в телескопи видно буде наш степовий аричок.- Хлопець засміявсь, розфантазувався: - Вже десь там сидить, мабуть, такий собі вчений марсіанин, трохи на самурая схожий, розглядає нашу роботу в окуляр телескопа та покректує: що таке? Не було каналу в цьому секторі Землі, і ось він уже є! Де була бура пустеля - рівна якась смужечка лягла… Оптичний обман, чи, може, й там, на планеті Земля, є більш-менш розумні істоти? Щось там риють, прокладають, ведуть… А коли так, то треба їхній витвір негайно нанести на карту земних каналів та мерщій у дисертацію його - єй-єй, за це дадуть комусь доктора марсіанських наук!
Дівчат розважають його пустощі, обидві сміються, а Кузьма тим часом, по-робочому замашним рухом вхопивши барило з водою, жлуктить нахильці, аж чути ковтки: глог-глог… Все в нього якось здорово виходить, хлопець навіть п'є так, як щойно пили тут дорослі бульдозеристи. Напившись, втерся всієї п'ятірнею, по-робочому. Зовсім небагато й пробув на каналі, а вже з'явилося в ньому щось певне, владне, розставивши ноги, твердо стоїть на землі Кузьма-каналобудівник, тільки жаль, що в вухах землюка - може гречка звідти прорости. Чи давно це було, коли в школі хлопці ще тільки вчились водити трактора, скільки сміху було, коли за кермо сідав оцей вухатий Кузьма… Чи він придурювався, чи справді не вмів тоді ще правувати - трактор його ніяк не хотів слухатись і, виписуючи по майдану п'яні викрутаси, прямував кудись у степ навмання, а хлопці горлали невдасі керманичеві навздогін:
- Кузьмо, тримай картуз!
Картуз був тоді на Кузьмі якийсь чудернацький, не нашої ери, з переламаним козирком,- де він такого й допав! Аж шкода, що зараз нема на Кузьмі того картуза, не втримав, мабуть-таки, його, загубив десь по дорозі сюди разом зі своєю школярською безтурботністю.
- Ось так, Ліно… Степи збираємось обводнити, а самим поки що напитися ніде: кидай агрегат і біжи аж до цих бочок за ковтком води.
- Бо термоси порозчавлювали,- каже Василинка з докором.
- А як його не розчавиш, коли йдеш майже сліпим польотом… Принесуть, поставлять у бур'яні, хіба там помітиш з кабіни ваш термос… Наїдеш - і коржик з нього!
- Чи й не герой, хм,- спокійно хмикнула Василинка.- А вчора кому від батька влетіло за порушення правил безпеки? Погрожував і вуха пообривати.
- Ці обірве, другі виростуть,- відбувся жартом Кузьма і пояснив Ліні: - Майстер наскаржився батькові, що високі гребінки залишаю, могло б привалити… Так старий і дає мені урок по техніці безпеки… Ну, скоро-скоро ось моє ходіння в підпасичах закінчиться: вже є телеграма з Харкова, що партію нових бульдозерів нам відправили, десь і мій там летить…
- Ще чи одержиш,- піддражнювала Василинка.
- Одержу. Подякую батькові за науку, за здорову критику, за бульдозера і на свого суверенне пересяду… Годі ходити в підручних - заживу під гаслом: вольносць і неподлеглосць!
І, труснувши чубом, Кузьма розвалькувате рушив до місця роботи. Вже відійшовши, обернувся до Ліни:
- Хочеш глянути, які я гори верну? Дівчата, весело перезирнувшись, рушили за ним. Збудований колись на кордонах Римської імперії Троянів вал, що сліди його ще й досі тягнуться по степах Придністров'я, навряд чи міг навіть в часи розбудови рівнятися могутністю з цим валом - насипом свіжовивергнутого з траси каналу грунту. З висоти валу видно всю панораму робіт. Але де ж саме проляже траса каналу? Ліні без навички трудно було розібратися в цьому хаосі. Всюди риють, горнуть, перевертають степ, там знімають верхній шар, а тут земля вже порізана глибокими траншеями, в однім місці розламують чорноземлю, а поруч бульдозери вже вигризають з підґрунтя жовту правічну глину і сунуть її нагору, на вали, нагортають цілі буртовища. Глянути збоку - справді здається, що тільки пересипають землю з місця на місце, а учасникам будівництва, звичайно ж, в усьому цьому вгадується лад, думка будівника вже веде крізь цей хаос несхибну вісь каналу, бачить в степах його повноводе русло.