Тронка
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Переводчик: Изида Зиновьевна Новосельцева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тронка». Краткое содержание книги:
Вже танк і зупинився, і трос відчепили, а Ліна все не зважувалась вилізти із своєї схованки, бо й саме повітря навкруги, здавалось, було наснажене блиском насмішок, реготом, кепкуванням. Подолавши ніяковість, вона таки вихопилась з машини між люди, між бульдозери, між тягачі і самоскиди, і все тут було якесь незвичне, оголене, вражаюче - зубаті оці механізми, житлові вагончики, Дошка пошани, барила з водою… Хтось нахильці, як запорожець, п’є просто з барила, потім передає посудину батькові, і той, напившись, солідно радить возити воду цистерною, а не отакими барильцями.
- А ми навмисне такими барильцями,-відповідає той, що пив, молодий закіптюжений смаглій, і білку ваті очі його по-циганському грають лукаво.- Бо привезли б цистерною, та й на три дні, та й тухнутиме вода!… А в таких волі-неволі щодня возять, і, отже, свіженьку п'єм!… Хочеш?? - запропонував він Ліні й обережно підтримував барило, доки вона пила,
Напившись, сказала неголосно:
- Дякую.
- Так ти мене не впізнала? - весело окинув її оком смаглій, поставивши барило на землю.- Це ж я тебе на буксир брав! Ніколи танкістом не був, а тут довелося… А звати мене Микола Єгипта, хоч з єгиптянами я родич такий… через вулицю навприсядки! Ну, ми поїхали! - гукнув він і, спритно забравшись у танк, загарував ним з місця, аж земля задрижала. Ліна, сама не знає чому, посміхнулася йому вслід.
Доки батько біля похідної майстерні веде ділові переговори, а потім з кимось із ремонтників починає розбирати “Москвичеві” нутрощі, Ліна, ще не зовсім отямившись після пережитого сорому, стоїть, туплено розглядає Дошку пошани, звідки на неї дивляться, видно, ці ж самі бульдозеристи - і цей смаглій, що воду пив, і ті, що тільки-но реготали на валу. Вони й тут, на фотографіях, веселі, безшабашні, а одягнуті ще по-зимньому чи по-весняному - в фуфайках. В того шапка-вушанка набакир, на вухо, а в того навмисне насунута на лоба, той поклав на гусеницю бульдозера руку, мов другові на плече, а інший картинно позує, взявшись у боки, ще котрийсь - кремезний, широкоплечий,- видно, розважаючи товаришів, скорчив таку міну перед об'єктивом, що мимоволі всміхнешся.
Із-за вагончика вийшла дівчина в ситцевому платтячку, мабуть, ровесниця Ліні, тільки куди міцніша, здоровіша за неї,- з вогню та з сонця вся! Так і цвіте вся здоров'ям, налите тіло горить смагою.
- Ну й комедія ж була дивитись, як вас тягли,- всміхається вона до Ліни.- Це хлопці навмисно придумали вам для буксира танка послати. А Єгипті цього тільки подай…
- Найшли розваги…
- Та ви на них не ображайтесь.- Очі дівчини променились добротою.- Просто люблять тут у нас пошуткувати… А танк якраз був не в роботі. Цей уже як зачепить, то потягне, він у нас трудяга.
Дівчата разом глянули на танк, що стояв віддалеки на своєму, видно, постійному місці. Єгипта, заволодівши танковим краном, вже з кимось лаявся - лаявся так, що Ліні хотілося вуха затулити.
- Не зважай,- відвертаючись від Єгипти, заспокоїла її тутешня дівчина.- То він механіка перевиховує.
Дівчата розгомонілись. Невдозі Ліна вже знала, що звати цю дівчину Василинка, а прізвище Брага, і що брат її тут працює бульдозеристом на каналі, і що наступного літа вона вступатиме до Ровенського інституту інженерів водного господарства - канал обіцяє послати, буде стипендіаткою каналу… А тут? Тут працює пікетажисткою - це од слова “пікет”. Обов'язки нескладні, ходиш, переставляєш геодезичну рейку, а майстер нівелює. Якщо старий в доброму настрої, то він і пікетажистку підпускає до нівеліра, щоб привчалася. Але це так, понад програму, головне ж діло пікетажистки - переставляти оці вішки рябенькі.
- Бачиш, он під вагончиком стоять? Одна моя, а друга моєї напарниці, її зараз нема.
- Де ж вона?
- Розрахувалась, бо в неї мати дуже захворіла, а доглядати нікому… Оце де зараз канал споруджується, все якраз з Ганнусею ми пікети розставляли, між нашими пікетами найжаркіші роботи йдуть…
- Своєю роботою, Василинко, ти… дуже задоволена?
- Як сказати. Бува цікавіша. Але й тут: хай по сто метрів вперед, та все ж таки вперед.
Інший світ, все таке далеке, одначе Ліна почувала, що їй цікаво слухати - і про ті пікети, і про нівеліри, і про те, як тут живуть… Слухала, а тим часом хтось підкрався із-за спини і хап її за голову - міцно затулив долонями очі… “Єгипта!” - майнула найперша думка, чомусь саме його руки уявились такими гарячими, міцними, з горіхами мозолів на долонях… Треба було вгадати, крикнути ім'я, щоб випустив, і добре, що не крикнула, бо коли випручалась, то перед нею стояв… Кузьма Осадчий! Усмішка до вух, сам закудланий, в зашмарованій майці, в пилюці… І в бровах, і в чубі пилюки набилося густо.