Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий
- Автор: Оксеник Сергій
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Оксани Іванюк „Коник"
- ISBN: 966-8732-00-6
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий». Краткое содержание книги:
Вихід на землю
Марічка з Петрусем мали рацію, коли запропонували підняти колоди стелі за допомогою рогача. Лисий це одразу зрозумів, коли побачив попереду яскраве світло, що заливало коридор крізь рваний отвір у стелі. Виворочені колоди стирчали в різні боки. Одна з них валялася на долівці. Хоч би нікого не зачепила, коли падала, подумав хлопець.
— Де Тиміш? — спитав згори Єгор.
— Тиміш не прийде, — після паузи відповів Лисий.
Він тут же перевів розмову на іншу тему.
— Хутчіш нагорніть сюди до мене побільше глиці й сухого хмизу, якщо знайдете!
Всі кинулися виконувати його вказівку, і незабаром на долівці біля нього лежала чимала купа для багаття. Лисий підпалив її і вхопився за рогача, якого тримав Івась. Хлопчик легко витяг його з підземелля.
Було вже надвечір'я, але очі Лисого, що звикли до тьмяних каганців підземелля, почали сльозитися від світла, яке для них було занадто яскравим.
Тут, усередині, ліс не був таким чистим, як уранці на узліссі. І Лисий подумав, що це добрий знак — слід гадати, Микита вимагав, щоб було чисто там, де він міг бачити — біля виходів на поверхню. А це означало, що поблизу жодного виходу немає.
Всі дивилися на Лисого з нетерплячим чеканням. Всі хотіли бігти, але спочатку хотіли знати, що сталося і де Тиміш. Лисий подивився кожному в вічі й зупинив свій погляд на Єгорі.
— Вибач за все, що я наговорив твоєму братові. Він виявився справжньою людиною… Він убив Микиту, врятував мені життя… І вам усім… Перед смертю він просив, щоб ти не казав мамі… про те…
Здавалося, він не сказав Єгорові нічого нового. Той дивився на нього незмигно, погляд був твердим і рішучим. Це була дуже сильна людина.
— Там тяга, — нарешті заговорив він зовсім не про те, чого чекав Лисий. — Весь дим іде вгору, в коридорах нічого не лишається.
— Я знаю, — відповів Лисий. — Нам так і треба, щоб дим ішов угору.
Єгор і далі дивився прямо в очі Лисому. Після недовгої мовчанки він промовив:
— Якщо ви мене врятували для того, щоб привести своє військо до мого села…
— У нас немає війська, — перебив його Лисий. — Ми самі — от і все військо. Є ще тільки одна людина. І нам треба, щоб вона нас знайшла.
— Дим їй не допоможе, — стояв на своєму Єгор. — Його не видно навіть за двадцять метрів звідси.
— Що таке метр? — не зрозумів Лисий.
— Це така давня міра довжини — приблизно один крок дорослого чоловіка. — Він поклав руку Марічці на голову. — От стільки.
— Якщо я лежатиму, — пояснила Марічка.
— До того ж дим побачить орел, — додав Єгор.
— Нічого, — відповів Лисий. — Він уже нікому не розкаже. Брата його вбив твій брат.
— От про це я мамі й розповім.
— Тобі додому зараз не можна, — сказав Лисий Єгору.
— Я знаю.
— Ми йдемо на південь… — Лисий повагався і зважився. Єгор викликав довіру. Втім, кілька днів тому він такого не сказав би нікому, а тут вирішив зізнатися. — Нам треба до греблі. Ти нас проведеш?
Єгор здивувався — це було помітно, але нічого не сказав, лише кивнув.
— Ти знаєш цей ліс?
— Його ніхто не знає, крім Микити і його брата… Тепер уже тільки орел і знає… Якщо тільки…
— Що?
— Якщо тільки справді одного з них убити неможливо — тільки обох одразу. Тоді Микита ще живий.
Запала мовчанка. Нарешті Лисий її порушив:
— Тоді йдемо так, як я пам'ятаю за картою. Вийдемо з лісу, буде зрозуміліше.
— Нам не можна з нього виходити, — не погодився Єгор. — Там поле. Поки перейдемо, нас усіх перестріляють.
— Не перестріляють, — заспокоїв його Лисий. — Вони зараз самі боятимуться поткнути носа з лісу. Їх не так багато лишилося. До того ж, я думаю, вони не знають, що робити. Микити немає…
— Якщо немає, — поправив Єгор. — До того ж там не тільки Микита був…
Лисий знову розгорнув карту. Тепер він дивився на неї іншими очима.
Зараз підземні переходи цікавили його найменше — тільки виходи на поверхню. На південному узліссі їх було всього два. Відстань між ними становила не менше п'ятисот кроків. На відкритому полі п’ятсот кроків — це не відстань. Їх побачать і доженуть.
На заході, схоже, узлісся не було зовсім. Ліс підходив аж до ріки — до її колишнього русла. Хоч дерева й не були позначені на карті, але зовсім близько до виходів проходила суцільна лінія. Лисий зрозумів, що це той паркан, за яким починається прибережний ліс.