Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий
- Автор: Оксеник Сергій
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Оксани Іванюк „Коник"
- ISBN: 966-8732-00-6
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий». Краткое содержание книги:
Дівчинка замислилася. Якщо орлові настільки нічого їсти в цьому лісі, що він відважився напасти на людину, то… То чому він постійно кружляє саме тут? Якихось чверть години польоту, і там, у чагарях, він знайде вдосталь ховрахів, плазунів і дрібних пташок.
Це дуже ускладнювало її завдання. Щось видивлятися внизу й постійно стежити за нахабним птахом над головою — неможливо. А залишити його без уваги було б дуже необачно. Щомиті він може повторити спробу.
Ця мить настала негайно. Орел склав крила й стрілою понісся на Лелю. Арбалет її не був заряджений. У правій руці вона тримала мітлу; перекласти її в ліву руку було не так просто — адже тоді напрямок польоту ступи зміниться непередбачувано, розраховувати ці зміни Леля просто не мала часу. Найрозумнішим було б пірнути під крони сосен — там її орел не дістане. Але якраз цього дівчинка зовсім не хотіла робити. Та й політ орла — це не політ стріли. Стріла не може змінити напрямку, а орел може. І він, швидше за все, очікує від Лелі саме таких дій — чомусь вона думала про цього птаха як про істоту розумну.
Тому дівчинка, ще й собі не пояснивши навіщо, різко підняла держално мітли й ступа звелася в небо.
Орел справді такого не чекав. Він розправив крила й почав підніматися навперейми, але не встиг і пронісся під ступою. Знову колами він піднімався в небо, але ступа піднімалася швидше. От тільки Леля не знала, як високо вона зможе піднятися. Вона пожалкувала, що в своїх попередніх польотах не перевірила, яка у ступи «стеля».
Дівчинка вирівняла мітлу й полетіла по колу, чекаючи, доки орел набере висоту й знову нападе на неї. В тому, що він не вгамується, Леля була впевнена. Скільки ще разів їй пощастить уникнути зіткнення? Скористатися арбалетом вона не могла, та й чи вдасться влучити в швидкого птаха? Лишався палаш, але лівою рукою вона йому ради не дасть. Поки орел не піднявся вище неї, дівчинка вирішила спробувати перекласти мітлу в ліву руку. От тільки як це зробити? І ще одне: чи буде ступа так само слухатися її, якщо вона керуватиме іншою рукою?
Але треба було ризикувати. Намагаючись не міняти напрямок мітли, Леля підняла її над головою і взялася за неї лівою рукою. Ступа смикнулася, і дівчинка не наважилася відпустити праву руку. Так і стояла в ступі, не тримаючись за неї, ухопившись за держално мітли обома руками — ніби висіла на гілці дерева й боялася зіскочити.
Орел зробив іще одне коло. На Лелю він не дивився — удавав, що просто собі літає й нікого не помічає. Вона знала, що він вибирає момент для нападу. Але час минав, а птах не робив жодної спроби знову кинутися на неї.
Дівчинка повільно розімкнула пальці правої руки. Ступа знову смикнулася, цього разу дужче. Леля мимоволі схопилася правою рукою за дерев'яний борт, а ліву з мітлою опустила. І орел негайно кинувся на неї.
Тепер зрозуміло, чому він не робив цього раніше — його відлякувала мітла над головою дівчинки. Він, схоже, вирішив, що то зброя.
Відстань між ними стрімко зменшувалася. Але, зрозумівши страх птаха, людина відчула свою силу, прийшла впевненість. Леля закинула руку за спину й намацала руків'я палаша. Головне — не витягати його раніше, ніж треба. Як і в попередні рази, орел нападав на неї з півдня — зверху вниз. Це був правильний розрахунок: сонце сліпило, Леля майже не бачила його, покладалася на відчуття — вона знала, що вловить потрібну мить, що не запізниться з ударом.
Коли вже майже ніякої відстані між ними не залишалося, Леля лівою рукою різко опустила держално мітли, а правою сильно рубанула навідліг.
Тиміш
Петрусь вибрав дві найбільші скіпи й ними закріпив арбалет біля стіни навпроти дверей. Тим часом Лисий позбирав настругані Петрусем скіпи, склав їх посеред кімнати й запалив багаття. Малий майстер протягнув від арбалета до дверей мотузку й закріпив її.
— Побігли, — сказав Лисий.
— Ні, туди не можна, — заперечив Тиміш. — Там через триста кроків пастка, а далі пост — троє воїнів. Вони не знають, що ми вас знайшли. Вони чекають.
— Дуже добре, — Лисий мав свою логіку. — Івасю, біжите триста кроків (твої кроки коротші, тож до пастки не дістанетеся). Там береш рогача і… Ти знаєш, що робити. Коли вийдете на поверхню, повертайте праворуч і йдіть не менше двохсот кроків на захід. Потім повертайте на південь. Єгор покаже дорогу. Ми вас доженемо.
— Ми без тебе не підемо, — відповів Івась.
— Не мели дурниць! — розсердився Лисий. — Дівчатка не можуть так бігати, як Микитині воїни. Ми їх тут затримаємо, а потім вас наздоженемо.