Етюди про звичаї

— А що буде, добродію, — сказав маркіз, на обличчі в якого з'явився вираз невдаваного страждання, — коли мої свідчення кинуть тінь на поведінку пані д'Еспар?

— Суд може висловити їй догану, мотивуючи своє рішення.

— А чи така догана обов'язкова? Якби я попросив вас, перш ніж відповісти на ваші запитання, щоб суд у своєму рішенні не висловив нічого образливого для пані д'Еспар у разі сприятливих для мене висновків слідства, — чи моє прохання буде взяте до уваги?

Слідчий подивився на маркіза, і ці двоє благородних людей без слів зрозуміли один одного.

— Ноелю, — звернувся Попіно до писаря, — вийдіть до сусідньої кімнати. Я вас покличу, коли буде треба. Якщо в основі вашої справи лежить прикре непорозуміння — а це здається мені ймовірним, — провадив він, коли писар вийшов, — я можу пообіцяти вам, пане маркіз, що суд зважить на ваше прохання і діятиме делікатно. Перше звинувачення, висунуте проти вас пані д'Еспар, — найсерйозніше, і я прошу вас роз'яснити його мені, — сказав слідчий після короткої мовчанки. — Йдеться про те, що ви гайнуєте свій статок заради такої собі пані Жанрено, вдови власника річкової баржі, чи, точніше, заради її сина, полковника Жанрено, якому ви так протегуєте, що влаштували його на службу, звернувшись безпосередньо до короля і навіть знайшли для нього багату наречену. Клопотання дає підстави думати, що для такої прихильності не існує розумної причини — навіть із тих, які мораль рішуче осуджує…

Зненацька маркіз густо почервонів, навіть сльози набігли йому на очі й заблищали на віях; але гордість і глибока переконаність у своїй правоті допомогли йому здолати вразливість, яку в чоловіка вважають слабістю.

— Сказати правду, добродію, — мовив маркіз зміненим голосом, — ви ставите мене у скрутне становище. Мотиви своєї поведінки я хотів забрати з собою в могилу… Щоб пояснити їх, я повинен оголити перед вами приховані рани, довірити вам честь своєї родини і розповісти про самого себе — а це тема вельми делікатна, як ви самі розумієте. Сподіваюся, добродію, що все залишиться між нами. Ви знайдете, думаю, юридичну форму, в якій подасте своє рішення, і не посилаючись на мої зізнання…

— Можете бути спокійні, пане маркіз.

— Незабаром після мого одруження, — почав пан д'Еспар, — моя дружина розтринькала стільки грошей, що мені довелося узяти позику. Гадаю, вам відомо, яке було становище дворянства під час Революції? Мені не дозволяли мати ні управителя, ні повіреного у справах. У наш час майже всі дворяни змушені самі вести свої справи. Мій батько перевіз до Парижа більшість документів на земельні володіння в Лангедоці, Провансі та Конті; він небезпідставно боявся обшуків, що їх влаштовували тоді з метою вилучення фамільних паперів дворянства або, як тоді казали, привілейових грамот. Ми походимо з роду Негрпеліс. Ім'я і титул д'Еспарів ми здобули за Генріха Четвертого, завдяки шлюбові, який приніс нам землі та маркізат за умови, що ми приєднаємо до нашого герба герб старовинного беарнського роду д'Еспарів, спорідненого по жіночій лінії з домом д'Альбре: щит розділений на чотири поля, по золотому полю три чорні смуги, по лазуровому полю дві схрещені срібні лапи грифонів з черленими пазурями — і знаменитий девіз: Des partem leonis[3] . У ті самі часи, коли відбувся цей шлюб, ми втратили Негрпеліс, містечко, що в роки релігійних війн здобуло не меншу славу, аніж мій предок, який носив тоді це ім'я. Негрпеліс, ватаг католиків розорився: протестанти не пощадили друга Монлюка і спалили його маєток. Королівська влада поставилася до Негрпеліса несправедливо: він не дістав ні маршальського жезла, ні управління якою-небудь провінцією, ні винагороди. Карл Дев'ятий, який любив його, помер так і не встигши віддати йому належне. Правда, Генріх Четвертий посприяв його одруженню з панною д'Еспар і закріпив за ним маєтності цього роду; але весь статок Негрпелісів уже перейшов до позикодавців. Моєму прадідові, маркізу д'Еспарові, як і мені, довелося зовсім молодим узятися за справи, коли його батько помер, проциндривши багатство своєї дружини і залишивши йому тільки землі, які перейшли від роду д'Еспарів, але за винятком удовиної частки. Молодий маркіз д'Еспар опинився в досить скрутному становищі, тим більше, що він служив при дворі. Хоча Людовік Чотирнадцятий ставився до нього прихильно, і королівська ласка принесла йому багатство. Але саме відтоді, добродію, і лягла на наш герб нікому не відома пляма, брудна й кривава, пляма, яку я тепер змиваю. Я довідався про цю таємницю із земельних документів Негрпеліса та з давніх листів.