Гірчичне зерно
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- ISBN: 5-333-00480-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гірчичне зерно». Краткое содержание книги:
У двох інших повістях — «Пан у чорному костюмі з блискучими гудзиками» та «Бесіди з Перевізником» авторка також на прикладах окремих людських доль досліджує вічні питання Совісті, Добра, Любові.
Ольга
А що ж тоді робити? Прощати? Даруйте, але це залежить від характеру. Що ж, я повинна себе ламати?
Перевізник
Спочатку ми йдемо від себе до людей, а потім від людей до себе. Потім зникаємо.
Едуард
Це — буддизм.
Перевізник
Це — гармонія.
Ольга
Мене й світу?
Перевізник
Я маю на увазі той момент, коли людина повністю оновлюється. Сильнішає аж настільки, що має право бути поблажливою, віддаючи себе тим, хто не має цієї сили. Це і почуття обов’язку, і гідність, і милосердя…
Едуард
Ти маєш справу з людьми дна. З цієї ями нам не вибратись довіку. Ми могли б жити інакше, але не хочемо. Є ще один шлях до святості: дати втоптати себе в болото. Якби не ми, не виникла б совість.
Ольга
Мені це ближче і більше до вподоби. То наша нірвана.
Марко
Ми теж сильні. Є два полюси, які мусять врівноважувати світ. Коли є гори, то є і їхній низ. Якби не ти, ми б не познайомились, бо не відчуваємо потреби одне в одному. Нам досить бачитись на відстані, щоб усвідомити, що ми не зграя, а кожен сам по собі. Кожен гине наодинці, не тягне за собою нікого, не кричить, що йому боляче, не просить допомоги, а коли йому її силоміць пхають, тікає. Злодій, котрому довіряють з милосердя, як не плюне одразу в очі своєму доброзичливцю, то помститься йому іншим, вишуканішим способом. Бо у нього теж є гордість: він не бажає ні платити, ні відбирати борги. Оце мав на увазі Федя, якому не бачити тихого щастя, як власних вух без люстерка. І він це чудово знає. Так само Ольга. Можете це розцінювати як залишок сентиментальності. Нам байдуже до того, бо ми не зграя. Так що, Перевізнику, вважай, що ця бесіда не дала тобі моральної втіхи…
Перевізник
Мій перевіз тримається на туго напнутій линві, яка ніколи не стане рікою і не з’єднає навічно два береги. Єдине, що мене тішить, це те, що вода хоча й небезпечна, а все ж не порожнеча…
…Він ішов між людей і речей і страшенно хотів, щоб швидше настав блідий зимовий ранок, зникло штучне світло, яке спотворювало людські обличчя, відривало очі від живого вогню багаття і свічки, й очі втомлено скляніли. Сірник, який запалив Перевізник, обпік йому пальці й упав на засніжену привокзальну площу. Небо не було чорне, сніг не був білий. І як би він не переконував себе, що біле й чорне — дві протилежності, штучне світло змінювало кольори, творило штучний світ, у якому все починалось із змішування відтінків, а кінчалось спотворенням.
Бесіда четверта
Чужинці