Серед дикунів Нової Гвінеї

Юрба перед хатиною, де я лежав, ще не розходилась; тубільці Довго про щось міркували. Особливо багато говорив Мінем, якого я прийняв за начальника. З першим сонячним промінням я встав і знову обійшов усе селище, щоб зібрати черепи, кускус та все, що могло трапитися цікавого. Проте я придбав тільки два людські черепи без нижніх щелеп і телум, який тубільці називали «Карія». Цей телум я дістав після довгих розмов, крику Мінема та обіцянок з мого боку надіслати, крім цвяхів, кілька пляшок.

Після сніданку, що складався знову з вареного таро й кокоса, я дав нести свої речі трьом тубільцям і вийшов з хатини. На майданчику сиділа й стояла вся людність селища, утворюючи півколо, посередині стояло двоє тубільців, тримаючи на плечах довгий бамбук з причепленою до нього свинею. Тільки-но я вийшов, Мінем, тримаючи в руках зелену галузку, підійшов урочисто до свині й виголосив при загальному мовчанні промову, з якої я збагнув, що цю свиню жителі Теньгум-мана дають на подарунок Маклаєві, що люди цього селища віднесуть її в Маклаїв дім, що там Маклай заколе її списом, що свиня буде кричати, а потім умре, що Маклай розв'яже її, обсмалить волосся, розріже і з'їсть.

Кінчивши промову, Мінем застромив зелену галузку за ліани, якими свиня була прив'язана до ціпка. Всі мовчали й чекали чогось. Я зрозумів, що всі ждуть моєї відповіді. Я підійшов тоді до свині й, зібравши все моє знання діалекту Бонгу, відповів Мінемові, причому мав задоволення бачити, що мене розуміють і лишаються задоволені з моїх слів. Я сказав, що прийшов до Теньгум-мана не по свиню, а щоб побачити людей, їхні хатини й гору Теньгум-мана, що хочу дістати по екземпляру маба та юга, за які я ладен дати по доброму ножу (тут пролунали схвальні вигуки з додаванням слова «есі»), що за свиню я також дам у Гарагасі те, що давав іншим, цебто «канун» — дзеркало (загальне схвалення), що коли я їстиму свиню, то скажу, що люди з Теньгум-мана добрі люди, що коли хто з людей Теньгум-мана прийде в таль Маклай, то дістане тютюну, маль (червоні ганчірки), цвяхи й пляшки; що коли люди Теньгум-мана добрі, то й Маклай буде добрий (загальне задоволення й крики: «Маклай добрий, і тамо Теньгум-мана добрі»). Після ручкання та криків «Еме-ме» я поспішив вийти з селища, бо сонце вже піднялося високо.

Проходячи повз останню хатину, я побачив невелику дівчинку, яка крутила в руках зв'язаний кінцями шнурок. Спинившись, я подивився, що вона робить; вона, самовдоволено усміхаючись, повторила свої фокуси з шнурком, які були ті ж самі, що ними бавляться іноді діти в Європі.

Сходячи з одної височини, я здивувався з численності провідників, які всі були озброєні списами, луками й стрілами. Деякі з них несли з собою тліючу головешку, щоб закурювати, не відкривши, видимо, досі способу швидко добувати вогонь. Вони повели мене іншою дорогою, а не тою, якою я прийшов. Знаючи свої стежки краще, ніж люди Бонгу, вони хотіли скоротити путь, яка виявилася не зручнішою, ніж та, де ми йшли вчора. В одному місці, коло плантації, вздовж стежки лежав грубий стовбур дерева, принаймні з метр діаметром. На боці, обернутому до селища, були вирубані кілька ієрогліфічних фігур, подібних до тих, які я бачив у річищі на саговому стовбурі, але набагато давніші за ті. Ці фігури на деревах, як і зображення в Бонгу (про які я вже казав) та на пірогах Білі-Білі, варті уваги, бо вони являють собою не що інше, як перші прояви письменності, перші спроби зображати так зване ідеографічне письмо[42]. Людина, що малювала вугіллям або фарбою чи вирубувала сокирою свої фігури, хотіла висловити певну думку, зобразити який-небудь факт. Ці фігури вже не являють собою звичайний орнамент, а мають абстрактне значення; наприклад, у Білі-Білі зображення святкової процесії було зроблено на згадку про закінчення будування піроги. Знаки на деревах мають дуже грубі форми, складаються з кількох ліній; їх значення, мабуть, зрозуміле тільки тому, хто вирубував їх, та ще тим, яким він пояснив зміст своїх ієрогліфів.