Серед дикунів Нової Гвінеї

Прокинувся вночі, збуджений рухом полу. Лако, що спав на протилежному кінці, зіскочив з нього, щоб поправити пригасле багаття; на його голе тіло, мабуть, неприємно впливав нічний вітрець, що продирався через численні щілини хатини. Лако не задовольнився тим, що роздмухав багаття та підклав дрова; він розклав ще друге багаття під полом, саме під тим місцем, де лежав, отож теплий дим, проходячи між розколотим бамбуком, зігрівав один бік його невкритого тіла. Я й сам зауважив, що моя повстяна ковдра була не зайвою вигодою: ніч була справді холоднувата. Кілька разів крізь сон я чув, як уставав Лако, щоб поправити вогонь.

Часом мене будив також дитячий крик, що долітав із сусідніх хатин: Крик півня та голос Лако, який розмовляв із сусідом, остаточно збудили мене, я встав і одягнувся. Не знайшовши ні в господаря, ні в сусідів достатньо води, щоб умитись, я пішов до струмка. Було ще зовсім темно, і я з горючою головешкою в руках мусив був шукати дороги до берега моря, де впадав струмок. Над Кар-Каром лежали темні хмари, з яких часто мигтіла блискавка; східний обрій починав щойно бліднути. Умившись коло струмка й захопивши принесений бамбук з водою, я повернувся до селища й заходився готувати чай. Цей процес дуже здивував Лако та інших папуасів, які прийшли з ранковим візитом; вони всі почали реготати, бачачи, що я п'ю окріп і що цей окріп може правити за «інгі» (страву, їжу) для Маклая. Кінчивши з чаєм і вийшовши з хатини, я був неприємно здивований, що й досі ще темно, дарма що я близько двох годин був на ногах. Не маючи з собою годинника, я надумав знову лягти і діждатися дня. Прокинувся, коли вже зовсім розвиднілось, і почав збиратися в дорогу. Та тут виявилась одна перешкода. Люди з Бонгу не хотіли ночувати в Теньгум-мана, тоді як я хотів конче там заночувати. Я вирішив відпустити людей з Бонгу сьогодні ж, тільки-но прийду до селища, і повернутися завтра з людьми Теньгум-мана. Справа уладналася, й, замість двох, зо мною рушило сім чоловік.