Люди і тварини

Смоктач підповзав щораз ближче й гудів щораз грізніше. Павутиння хиталося й наче колиска підвішена під стелею гойдалось, гойдалося щораз більше. В одній хвилині сталося щось страшне: широко розкрита паща наблизилась і великим ковтком торгнула павутиння. Ткач і не вспів ворухнутись і зістрибнути з нього: смоктач ще раз загомонів і Ткач летів стрімголов чорного, ховзькою трубою в низ. Дуже швидко, стрімголов у низ! Очі закрив йому пил, віддих заперло, в голові гуло й запаморочилося.

Смерть — подумав би хтось. Смерть у тельбуху страшного ненажери — Смоктача. Та, невідомо, чи те саме подумав Ткач, коли омотаний власним павутинням вимішаним з пилом, знайшовся в мішку, куди Смоктач ковтав свій харч. А він і далі ковтав і гудів і щораз грубший шар пилу покривав Ткача.

Як довго довелось Ткачеві залишатися в такому страшному положенні — він не потрапив би сам пізнати. Мав одне щастя: був дуже кріпкий і привичний до різних пригод і невигод, а з них гойдання на тонкій павутинці, що її снував сам і на ній спускався в низ. На ній і відбував свої просування з предмету на предмет і з дерева, чи куща, на кущ.

Тож був привичний до падання вниз головою і до різних несподіваних мандрівок. Але, чи думав він, як видістатися з Смоктачевого тельбуха? Як розсудливий звір він не робив нічого іншого тільки лежав серед сміття як кулька омотана й окутана павутинням і пилом. І показується, що повівся дуже мудро. Все ж йому довелось просидіти пів дня і ніч у чорній запиленій тюрмі Смоктачевого тельбуха.

Вранці я відлучила Смоктачеві ґумовий збірник на пил та віднесла його до бочки на сміття. Загомоніла металева покришка й разом з іншим сміттям Ткач полетів униз. Знову стрімголов і опинився в бочці.

Прочунявши, розправив ноги, вимотався з павутиння і по шорсткій стінці бочки спинався вгору. Для безпеки пряв тоненьку ниточку, так для всякого випадку: ануж хитнеться, або сковзнеться і прийдеться падати знову до бочки.

Так поступаючи Ткач найшовся на горі. На щастя бочка не була щільно закрита, в одному місці була щілина. Нею видістався Ткач на берег і, не багато розглядаючи світ, що вже зеленів, випряв ниточку й по ній спустився в низ. Подався до ґаражу, за яким колись жив.

Там, в одному кутку ви найдете його завжди, коли йтимете до ґаражу. На кріпкій сітці він наче б дрімав. Але хай попаде туди мушка чи інша комаха, він кидається на неї, проколює її спину і там запускає їдь. Вона й поражує нервові центри комахи. Безсилою масою — паралітиком комаха лежить у павутинні, а його власник подрімує, і відпочиває. Коли ж захочеться йому їсти, підходить до добичі й смоктче з неї сік. Так має харчівню, завжди готову до вжитку, а засоби в ній не псуються, бо комаха жива, тільки спараліжована.