Люди і тварини

У холодні, дощеві дні кицька спала денебудь на цегельняному горищі, або заходила в кімнату пані Лесі, що пестила її і годувала молоком. По нього зголошувалась киця вранці, вважаючи таким способом Лесю за свою господиню.

Так жила киця серед людей у таборі. Разом з ними переживала добрі ситі дні й погані, сповнені метушнею і тривогою. Ворожі авта заїзджали під табір, до них вантажили людей наловлених у таборі наче диких тварин. Люди готовились до оборони, жінки з дітьми втікали в поля і сумежний ліс. З ними йшла теж киця. Вона стежила за тим, що діється в таборі й верталась аж тоді, коли авта відкотилися, а люди повернулися.

І знову сіяла переполох серед гризунів.

У міжчасі табір ріс. До нього з’їздились і сходились щораз нові люди. Вони заповнили усі бараки густо й битком. Тоді стали жити в цегельняних печах. Але жодні невигоди, ніякі небезпеки не могли їх спонукати вертатись «додому». Ані насильства, ані намови не мали успіху. А тут уже й осінь наближувалася. Як же їм залишатися майже в полі, майже без захисту?

І знову гуркотіли вози, гомоніли авта, перекликались люди. Вони переносились на нове житло в касарнях Зомме. Будинки виповнились ущерть. Навіть поселились люди у стайнях, та всіляких прибудівках. Клепали молотками й сокирами, різали пилками, рубали й стукали. Так вони пристосовували для себе усе, де можна поселитися.

Серед того ніхто не цікавився кицею. Навіть Леся не могла журитись нею, мабуть залишилась на старому місці. Не було б у тому нічого дивного, коти ж, як кажуть, прив’язуються до місця, а не до людей. І справді киця залишилась у пустому таборі. Снувалась, як дух, серед глуші й безлюддя. Лови годували її, спала в порожніх кімнатах. Але запах холодної ватри й порожня Лесина хата навівав на неї сум і тугу. Довго сиділа під хатою, подрімуючи. Тонкі повіки прислонювали очі. Час від часу вони розкривалися, чуйні вуха здригались, по спині пробігала хвиля. З такого просоння киця знагла виконувала стрибок на якогось необережного горобця, чи мушку, що осмілена пусткою, вибігла вдень на подвір’я.

Так, їсти киця мала що. Але в неї росла туга. Швидко ж їй прийдеться привести на світ котенят. Для них треба вигідного гнізда, захисту перед небезпеками й щоб легко добути харчі.

Кицині боки з дня на день гладшали, її хід ставався тяжчий. На небі збиралися тяжкі, осінні хмари, від півночі віяло холодом.

Одної ночі киця покинула табір. Вона помандрувала туди, де відкотились вози з людьми.

Одного дня Руденька появилась на подвір’ї табору в Зоммекасарні