Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
— Забудьмо, що було. Будьмо добрими братами, живімо в злагоді, як колись.
Через кілька днів у замку гуляли весілля. Брати одружилися з королевими дочками. Найкращою парою були наймолодша дочка і наймолодший теслин син, якого король призначив своїм спадкоємцем. Весілля грали три дні. Усі пили, їли й танцювали, скільки душа бажала. Танцював навіть старий король, хоча радник йому казав, що в його літах таке вже не личить робити.
ЧЕСНИИ ВІВЧАР
Угорська народна казка
Якось до короля Матяша приїхав у гості сусіда-король. Привітались вони, як давні друзі. От гість і каже:
— Чув я, що у вас є вівця, яка дає золоту вовну.
— Еге ж,— гордо відповів король Матяш,— в отарі є в мене одна золотошерста вівця. Є й вівчар, який ніколи не бреше.
А сусідній король на це:
— Не може такого бути. Ось я доведу! Обдурю його так, що він і не схоче, а збреше.
— Б’юсь об заклад, що він цього не зробить! Якщо програю — віддам половину свого королівства,— сказав король Матяш.
— А я віддам половину свого королівства, якщо він не збреше,— відповів гість.
Вони сказали один одному «на добраніч» і розійшлись.
От сусідній король перевдягнувся в селянське вбрання й пішов на хутір до вівчаря. Привітався з ним, а вівчар і відповідає:
— Добривечір, ваша величність!
— Звідки ж ти мене знаєш? — здивувався король.
— По розмові впізнав, що ви — король,— відповів вівчар.
Король, не довго думаючи, каже:
— Дам тобі цілу купу грошей та ще й шестеро коней, тільки віддай мені золотошерсту вівцю.
— О ні,— відповів вівчар,— не віддам нізащо, бо мій король мене повісить.
Тоді сусідній король пообіцяв ще більше грошей, але вівчар і на це не пристав.
Прийшов король додому і засмутився, що не зміг придбати золотошерсту вівцю.
Побачила дочка, що він сумний, та й каже:
— Не бідкайтесь, батечку, ось я піду до того вівчаря і обдурю його.
І пішла. А з собою взяла ящик золота й пляшку вина. Завела з вівчарем розмову, почастувала вином. Вівчар так розвеселився, що обіцяв віддати королівській дочці золотошерсту вівцю, коли вона вийде за нього заміж.
Довго вагалася королівська дочка, та нарешті погодилась. А тоді й каже вівчареві:
— Злупи шкуру з вівці, м’ясо з’їж, а шкуру віддай мені!
Вівчар так і зробив. Дівчина понесла батькові золотошерсту шкуру. Зрадів старий король, що дочка зуміла обдурити вівчаря.
Настав ранок. Тяжко зажурився вівчар. Що ж йому казати, коли король спитає про золотошерсту вівцю?
Сумний, вирушив він до королівського палацу. Дорогою кілька разів повторив, що має розповісти королю. Упхнув палицю в мишачу нірку, зверху настромив свій капелюх, задкуючи, відійшов на кілька кроків і попрямував назустріч капелюхові. А тоді, змінивши голос, почав:
— Що нового на хуторі?
— Та нічого, тільки золотошерстої вівці немає. її з’їв вовк.
Сказав ці слова й сам злякався.
— Брешеш,— каже далі голосом короля,— бо вовк разом із нею роздер би й інших.
Тоді вівчар витяг палицю з нірки, надів капелюха і пішов далі.
Знову побачив мишачу нірку. Знов почав:
— Що нового на хуторі?
— Золотошерста вівця втонула в колодязі.
— Брешеш, а інші чом не втонули?
Вівчар знов висмикнув свою палицю і з важкою душею почимчикував до королівського палацу. Натрапив він і на третю нірку. Повторив те саме:
— Що нового на хуторі?
— Вкрали золотошерсту вівцю.
— Брешеш, бо тоді покрали б і інших!
Після цього вівчар замовк і більш не казав нічого. Взяв капелюх і палицю та й пішов просто до короля Матяша. За столом сидів з дочкою і сусідній король. З нетерпінням чекали вони, що брехатиме вівчар.
— Що нового на хуторі? — спитав король Матяш.
— Нічого такого, тільки те, що я виміняв золотошерсту вівцю на чорну та вродливу!
— Ну, то принеси ж її сюди! — радісно вигукнув король Матяш.
А вівчар відповідає:
— Ось вона, сидить поруч з вами!
— Ура! Правду сказав! — вигукнув король Матяш.— За це дарую тобі половину королівства, яке віддасть мені сусід.
ПРО СЕЛЯНИНА ТА ЙОГО ПАНА
Французька народна казка
Якось зібрався один селянин на ймення Гаспар повернути панові борг. Прийшов він до пана додому та й питає у служниці:
— Чи пан дома?
— А де ж іще? Сидить снідає зі своїми приятелями.