Емілі в пошуках веселки
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Емілі з Місячного Серпа #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга В. Макарова
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі в пошуках веселки». Краткое содержание книги:
Це третя книга трилогії Люсі-Мод Монтгомері Емілі з Місячного Серпа.
Якби вона могла повернутись у минуле, то мабуть поїхала б із панною Роял до Нью-Йорка шість років тому. Може, саме через це вона не могла домогтися видання своєї книги? Хіба ж це не був роковий штамп приреченості острова Принца Едварда — крихітної провінції на краю світу, яка не може запропонувати нічого прекрасного?
Можливо! Можливо, панна Роял мала рацію. Але що це тепер змінювало?
Того літа до Чорноводдя ніхто не приїхав. Себто Тедді Кент не приїхав. Ільза знову була в Європі. Дін Пріст, схоже, назавжди осів на Тихоокеанському узбережжі. Кожен день у Місячному Серпі був схожий на попередній. За винятком того, що тітка Елізабет трохи занедужала, а волосся кузена Джиммі якось різко, немов за одну ніч, посивіло. Тоді Емілі зрозуміла, що кузен Джиммі старіє. Всі вони старіють. Тітці Елізабет було вже під сімдесят. Коли вона помре, Місячний Серп перейде до Ендрю. Ендрю вже якийсь час навідував їх із виглядом власника. Він, звісно, не мав наміру там оселитись. Однак він хотів тримати дім у гарному стані, доки не з’явиться нагода продати його.
— Час би вже зрубати ті старезні осокори, — одного дня сказав Ендрю дядькові Оліверу. — Їхні верхівки вже страшно подерті на вигляд. Та й осокори давно вийшли з моди. І ще те поле, яке поросло молодими ялинами… варто б його осушити і проорати.
— Той старий фруктовий сад треба вирубати, — додав дядько Олівер. — Він уже більше нагадує джунглі, аніж сад. Та й дерева вже застарі, щоб приносити гарний врожай. Їх усі варто спиляти. Джиммі й Елізабет надто старомодні. Вони не отримали зі свого господарства й половини того прибутку, який могли б мати.
Почувши це, Емілі стисла кулаки. Вона уявила спаплюжений Місячний Серп, її старенькі викохані дерева, що їх збиралися рубати… ялинник, оздоблений суницею, що росла попід деревами… замріяна краса старого фруктового саду, який хотіли знищити… видолинки та схили, які досі берегли всі примарні радощі минулого, що мусили незворотно змінитися. Це було нестерпно.
— Якби б ти побралася з Ендрю, Місячний Серп залишився б твоїм, — з гіркотою в голосі сказала тітка Елізабет, побачивши Емілі, яка ридала через почуте.
— Але зміни, про які вони казали, все одно відбулися б, — відповіла Емілі. — Ендрю не послухав би мене. Він вірить у те, що чоловік має все вирішувати за жінку.
— Наступного року тобі вже буде двадцять чотири, — зітхнула тітка Елізабет. Що вона мала на увазі?
Розділ 19
Пейзажі та відчуття
1 жовтня 19…
Сьогодні вдень я сиділа біля свого вікна і поперемінно писала нову серію оповідань і позирала на пару любих чарівних молодих кленів — найнижчих у саду. Вони весь день шепотілися між собою, обмінюючись якимись таємницями. Вони нахилялись одне до одного і швиденько перемовлялися — я майже почула про що — а тоді сахалися, дивились одне на одного і під враженням від почутого комічно здіймали руки в жесті приголомшення та жаху. Цікаво, який же новий скандал стався у Країні дерев?
10 жовтня 19…
Сьогодні був прекрасний вечір. Я зійшла на пагорб і блукала ним, доки сутінки не переросли у глибоку осінню ніч, над якою вигравав, благословляючи все навколо, зоряний спокій. Я була сама, та самотньою не почувалась. Я була королевою, що простує розкішними коридорами уяви. Я розмовляла з уявними товаришами і вигадала стільки влучних сентенцій, що й сама була вражена.
28 жовтня 19…
Цієї ночі я вирушила на одну зі своїх улюблених довгих прогулянок. На прогулянку дивовижним пурпуровим поглинутим тінями світом, над яким на жовтавому небі згромаджуються величні зимні хмари. А під ними — задумливі пагорби, занурені в тишу заспаних лісів, і океан, що б’ється об скелястий берег. Уся ця краса була схожа на «Як ті, хто охоче чекає, // Коли вирок долі уже пролунає».
Це змушує мене почуватися страхітливо самотньою.
Як же хутко в мене змінюється настрій!
«Легковажна» — так би сказала тітка Елізабет? «Темпераментна» — так би сказав Ендрю?
5 листопада 19…
Який велетенський напад злого гумору стався з усім світом! Ще позавчора вона не була негарною — гідна літня дама, вбрана у пристойний одяг коричневого кольору, прикрашений горностаєм. Вчора вона спробувала приховати недоліки, прикривши їх веселими пейзажами та пов’язавши шалик з синіх туманів. І якою незграбною й потворною старою відьмою вона стала, коли проявилися всі її зморшки і стало видно всю багнюку, що пристала до неї. Вона грізно зростала і згодом перевершила власну потворність, і відтоді бушувала день і ніч. Я прокинулась у розпачі й одразу ж почула, як завиває поміж дерев дикий вітер і як б’ються об шибку краплі дощу разом зі снігом.