Переспівниця

Щойно Липа закінчила презентацію, посипалися запитання від «мізків». Минали години, прийшов час обіду, тоді вечері, а всі далі сперечалися, намагаючись скласти план захоплення Горішка. Біпер припустив, що зможе проникнути у ворожу комп’ютерну систему; пролунала думка залучити кількох шпигунів, засланих у Горішок, однак за увесь час не зринуло жодної справді свіжої ідеї. Вечоріло, а всі раз у раз поверталися до старої стратегії — штурму головних входів. Я бачила, як вагається Липа, адже скільки варіантів такого плану уже провалилися, скількома життями уже довелося пожертвувати! Зрештою вона не витримала й випалила:

— Той, хто знову запропонує брати штурмом головний вхід, має скласти справді ідеальний план, тому що саме він очолюватиме операцію!

Гейл не міг всидіти на одному місці довше, ніж кілька годин, тому він то ходив між кріслами, то сидів зі мною на підвіконні. Він одразу погодився з Липою, що входи штурмувати марно, і зовсім не стежив за розмовою. Останні кілька годин він мовчав, його брови насупилися, а очі невідривно вивчали крізь шибку Горішок. Скориставшись тишею, яка запала після ультиматуму Липи, він мовив:

— Невже так важливо захопити Горішок? Чи буде достатньо просто вивести його з ладу?

— Це було б першим кроком, — сказав Біпер. — Що ти пропонуєЩ?

— Уявіть, що Горішок — це нора диких собак, — провадив Гейл. — Ви не можете пробратися всередину. Отже, у вас залишається два варіанти: знищити собак у норі або виманити їх. '

— Ми пробували підривати входи, — сказала Липа. — Але люди ховаються надто глибоко всередині, нас розділяє надто товста стіна каміння.