Переспівниця

— Ти не знаєш, як ті люди з Округу 2 опинилися в Горішку, — мовила я. — Може, їх під примусом туди загнали. Проти їхньої волі. А ще там є наші шпигуни. їх ти також збираєшся вбити?

— Чи пожертвував би я кількома заради справи? Так, — відповів він. — І якби я був шпигуном, то сказав би: «Викликайте обвал!»

Я знала, що він не блефує. Гейл, не замислюючись, пожертвував би своїм життям заради справи — ніхто в цьому не сумнівався. Можливо, всі ми вчинили б так само, якби були шпигунами і якби мали вибір. Я б так точно. Однак безсердечно вирішувати за інших.

— Ти казав, що у нас є два варіанти, — втрутився Богз. — Загнати їх у пастку або виманити назовні. Я б волів викликати обвал, завалити всі входи, але залишити залізничний тунель. Люди зможуть врятуватися на майдані, де на них чекатимемо ми.

— Озброєні до зубів, сподіваюся, — мовив Гейл. — Бо вони точно не прийдуть із порожніми руками.

— Озброєні, звісно. Ми візьмемо їх у полон, — погодився Богз.

— Слід порадитися з Округом 13,— мовив Біпер. — Нехай президент Коїн вирішує.

— Вона звелить заблокувати тунель, — сказав Гейл упевнено.

— Так, швидше за все. Але знаєш, Піта мав-таки рацію, коли казав, що ми самі себе знищуємо. Я зробив деякі підрахунки. Прикинув, скільки буде вбитих, скільки поранених… і гадаю, спершу варто добре порадитися, — мовив Біпер.

До наради запросили всього кілька людей. Нас із Гейлом відпустили. Я взяла його з собою на полювання, щоб він спустив пару, але він за весь час не мовив і слова. Мабуть, гнівався на мене через те, що я з ним не погодилася.

Нарада закінчилася, рішення ухвалили, і по обіді мене про всяк випадок, якщо випаде нагода зняти ролик, вбрали в костюм Переспівниці: через плече звисав лук, із вуха вистромлювався навушник — прямий зв’язок із Геймітчем в Окрузі 13. Ми чекали на даху Будинку правосуддя, звідки чітко проглядалася наша ціль.

Командування Горішка відверто ігнорувало наші вертольоти, оскільки в минулому вони завдавали їм не більшої шкоди, аніж мухи, що кружляють навколо горщика з медом. Однак після другого заходу бомбардування вертольоти таки привернули до себе увагу. Та поки ка-пітолійські протиповітряні ракети зреагували, було вже запізно.

План Гейла перевершив найсміливіші очікування. Біпер мав рацію, іцо ми не зможемо контролювати обвал. Схили гори були від природи крихкі, і після бомбардування здавалося, що з гори побігли ріки. Величезні брили

Горішка просто кришилися на очах, стираючи будь-які сліди людського перебування. Ми стояли німі, крихітні й безпомічні, а кам’яні хвилі котилися схилами вниз. Ховаючи входи під тонами каміння. Здіймаючи в повітря пилюку й сміття. Перетворюючи Горішок на склеп.

Я уявила те пекло, яке творилося зараз усередині. Завивання сирен. Миготіння ліхтарів у темряві. Пилюка, яка не дає дихати. Зойки загнаних до смерті нажаханих створінь, які панічно шукають вихід, якого немає. Злітні майданчики, вентиляційні шахти заблоковані — земля й каміння всюди. Звідусіль звисають голі дроти, спалахує вогонь, каміння сиплеться, перетворюючи знайомі ходи на лабіринти. Люди штовхаються, падають, метушаться, немов мурахи, а з боків насуваються гори, загрожуючи розчавити всіх до ноги.