Гра в паралельне читання
- Автор: Иванцова Людмила Петровна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-5308-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гра в паралельне читання». Краткое содержание книги:
Нетипова поведінка насторожує. І це несподіване бажання Віталія читати ще висмикнуло з Жанниної пам’яті ту випадково підслухану розмову. А раптом це Тамара грає з нею від імені чоловіка? За період їхнього знайомства Жанна не так уже й багато знала про неї. По крихті, по крихті з якихось його випадкових слів чи з уривчастих відповідей на її запитання склався портрет нормальної, позитивної жінки, до якої у Віталія, власне, і претензій не було. Суперницею Жанна її не вважала, бо зовсім не збиралася вести боротьбу і віднімати в дружини чоловіка, як то нерідко буває із тими, хто розслабився чи зазівався. У неї були власні причини, щоби впустити, вірніше, запросити, взяти його у своє життя. Це був свого роду «прокат», хоча, звісно, надто вже цинічно звучить щодо живої людини. Але нікому з двох (або навіть трьох) не зносило дах від пристрастей, не існувало питання вибору, не муляв той гордіїв вузол, який іншим доводиться рубати по живому чи задихатися в ньому.
Чи могла би в цій ситуації його Тамара вдатися до таких заходів? На думку Жанни, швидше за все, вона б просто по-дружньому обговорила цю «проблему» з Віталієм за вечірнім чаєм чи ранковою кавою (а може, й у ліжку), і вони б разом (як зазвичай) вирішили, що з цим робити і як жити далі. Страшна сила – дружина-друг! Хоча кожна жінка – власниця, і навряд чи котрусь залишить байдужою факт викритого подвійного життя власного чоловіка. Хоча і тут є широкий спектр варіантів поведінки. Залежно від психотипу дружини та бажаного результату.
Про все це розмірковувала Жанна і раптом піймала себе на відчутті, що навіть коли це дійсно початок кінця, то вона його переживе і відпустить. Було – і загуло. І, мабуть, правий був Володька: не можна все життя триматися за фантом. І Андрій був правий, сказавши, що паралізований годинник – то погано. Людина теж чимось схожа на годинник, у якому час від часу сідає батарейка. А то й узагалі вилітає, випадає від несподіваного струсу і котиться кудись у сірий, запилюжений кут, а ти зависаєш, не відаючи, що далі, чи й зовсім не бажаючи більше ніяких батарейок, чи то пак, прив’язаностей, від яких може залежати твоє життя…
2
Повернувшись із Тамарою та Юрчиком із зоопарку, втомлений Віталій розвалився у кріслі біля вікна і замружив очі. Осінній день був напрочуд сонячним, і під теплими променями та біля батареї можна було уявити, що надворі сезон відпусток і що попереду не холодна сніжна зима, а довга золота осінь, бабине літо. Вони пообідали в невеличкому кафе «Бегемот» біля зоопарку, а поки доїхали додому, Юрчик притих на задньому сидінні і почав позіхати. Удома він не відмовився трохи поспати, прихопивши у ліжко плюшевого слона, з яким іще не так давно засинав Женька. Тамара прилягла біля онука. Дочекавшись, коли у спальні стало тихо, Віталій дістав ноутбук і повернувся у крісло біля вікна.
Привіт. Я вже вдома. А вдома завжди краще. Сонечко на вулиці. Схожу по машину і поїду на закупи, бо в холодильнику миша повісилася з голоду. І кава скінчилася, ледве нашкребла зварити. На тебе не чекаю. Хоча міг би й подзвонити. Аттачу останнє оповідання. Не думала, що тебе пробере. Дивись, іще почнеш читати жіночі романи!
P. S. А якщо листи мені писав не Віталій, а Тамара – то й ви читайте, розважайтеся. Непогані оповідання. Актуальні. Захочете обговорити – можемо якось випити кави.
Віталій насупив брови і не зрозумів останнього абзацу. Перечитав його ще раз. До чого тут Тамара? Що це з Жанною раптом? Може, коньяку хлюпнула в каву за приїзд? «Захочете обговорити – можемо випити кави»? Це що за цирк? Кому взагалі вона це говорить, тобто пише?!
Віталій перечитав свій лист, який відправив Жанні ввечері в п’ятницю з офісу. Потім іще один, навздогін, коротенький, з проханням вислати ще оповідань.
«Ось воно що! – подумав він. – Її збентежив мій несподіваний інтерес до літератури! Нетипова поведінка! Припустила, що це Тамара включилася в гру?! Ха! Тамара й інтриги? Ні… Вона пряма, проста і конкретна. У неї все написано на лобі. Тома не тримає в собі і не накопичує образ, щоб потім вибухнути на рівному місці. Тому і жити з нею неважко».
Після спогадів про колишнє сьогоднішній сонячний день у зоопарку з малим Юрком, з дружиною, обід не вдома – усе це видалося йому настільки відмінним і протилежним учорашньому на межі з відчаєм, ніби він пультом перемкнув телевізор з одного каналу на другий і втрапив у передачу зовсім іншої тональності. Він іще раз пробігся очима по тексту невеличкого листа від Жанни і спотикнувся об слово ОСТАННЄ.