Кримінальне право України. Загальна частина.
- Автор: Вереша Роман Вікторович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0312-1
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України. Загальна частина.». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на студентів, аспірантів, викладачів, наукових працівників, а також на всіх, хто цікавиться питаннями кримінального права.
Заміна слів «не звільняється від відповідальності» (ст. 14 КК України 1960 року) на «підлягає кримінальній відповідальності» нічого не змінює в позиції законодавця стосовно стану сп’яніння. Закон ставиться до нього індиферентно, вважаючи сп’яніння — нейтральним фактором, що не пом’якшує і не обтяжує відповідальності. Однак. у чому ж тоді полягає зміст цієї норми?
Очевидно, ця норма включена до КК України з загальнопрофілактичною, виховною, метою. Поблажливе ставлення до стану сп’яніння, що складалось віками, як до певного вибачливого фактора, не змогла подолати навіть багаторічна практика застосування КК України 1960 року, який відносив сп’яніння до обтяжуючих покарання обставин.
У науці кримінального права питання про відповідальність осіб, що вчинили суспільно небезпечне діяння в стані сп’яніння, традиційно пов’язується з проблемою осудності — неосудності. Відомо, що алкоголь, діючи на центральну нервову систему, уражує свідомість та волю людини. Внаслідок порушення мислення і послаблення самоконтролю поведінка людини, що перебуває в стані сп’яніння, помітно відрізняється від поведінки тієї ж людини, яка в такому стані не перебуває. Очевидним є той факт, що значна кількість злочинів не вчинювалася б взагалі, якщо б злочинці не були у стані сп’яніння.
При цьому стан сп’яніння сприяє прояву антисуспільних поглядів і звичок. Систематичне зловживання алкогольними напоями, наркотичними засобами або іншими одурманюючими речовинами призводить до загальної деградації особистості. Деякі особи, які вчинили злочин в стані сп’яніння, посилаються на те, що не усвідомлювали значення своїх дій, не могли керувати ними, нічого не пам’ятають про те, що сталось.
Однак стан сп’яніння не може бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності. Обґрунтування кримінальної відповідальності за дії, вчиненні в стані сп’яніння, наука кримінального права бачить перш за все у відсутності медичного критерію неосудності. Від хворобливих станів психіки, що обумовлюють як неосудність стан загального сп’яніння, відрізняється двома суттєвими особливостями: по-перше, в сп’яніння людина призводить себе свідомо, і по-друге, загальне алкогольне сп’яніння не пов’язано з галюцинаціями, обманом слуху, зору і неправильним сприйняттям оточення. В основі сприйняття ситуації людиною у стані сп’яніння перебувають факти реальної дійсності, а не хворобливі переживання, як у психічно хворого. З точки зору медицини сп’яніння хоча й викликає порушення психічної діяльності, але не є хворобливим станом психіки.
У стані сп’яніння, як правило, відсутній психологічний критерій осудності. Порушення психічних процесів не призводить до повної втрати контролю свідомості і можливості керувати своїми діями. Неадекватність, алогічність вчинків, відсутність мотивів, малозначність або взагалі відсутність приводу до злочину, не виправдана тяжкість або цинізм — все це зайвий раз говорить про наявність психологічного критерію. Психологічний критерій відсутній, оскільки суб’єкт не втратив зв’язок з діяльністю, усвідомлював свої вчинки і міг певною мірою їх коригувати.
На відміну від суспільно небезпечних дій психічно хворих, злочинні дії особи яка перебуває в стані сп’яніння, при недостатній мотивації пов’язані з певними зовнішніми приводами. Навіть у хаотичних агресивних діях людини, що перебуває в стані сп’яніння, стосовно випадкових людей вбачається усвідомлений вияв жорстокості, нехтування думкою оточення і нормами поведінки в суспільстві.
У ряді випадків при вчиненні злочину в стані простого фізіологічного сп’яніння здатність людини усвідомлювати свої дії і керувати ними лише послаблюється. Приклади фактичної осудності осіб, які перебувають в стані сп’яніння, що інколи наводять в юридичній літературі, або висувають на перший план невиправдану жорстокість і відсутність будь-яких мотивів злочинів, або викликають сумнів, чи не було в даному випадку хворобливого розладу психіки на ґрунті сп’яніння.
Стан простого фізіологічного сп’яніння необхідно відрізняти від психічних розладів, пов’язаних зі сп’янінням, або таких, що виникають на їх тлі. Одним із таких порушень є патологічне сп’яніння, що являє собою не лише тяжку ступінь сп’яніння, а якісно відрізняється від фізіологічного сп’яніння хворобливим станом, що виникає через вживання алкоголю.
Патологічне сп’яніння на відміну від простого фізіологічного сп’яніння належить до групи гострих короткочасних психічних розладів і розглядається як сутінковий стан психіки, тимчасове запаморочення свідомості, яке триває від кількох хвилин до кількох годин.