Кримінальне право України. Загальна частина.

Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелектуальної і вольової ознак умисел поділяється на два види: прямий і непрямий (евентуальний). При прямому умислі, згідно з ч. 2 ст. 24 КК України, особа:

а) усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності;

б) передбачає настання суспільно небезпечних наслідків;

в) бажає їх настання.

У разі вчинення злочину з непрямим умислом, згідно з ч. 3 ст. 24 КК України, особа:

а) усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння;

б) передбачає його суспільно небезпечні наслідки;

в) хоча не бажає, але свідомо припускає їх настання.

Необхідно зазначити, що загальними ознаками як прямого, так і непрямого умислу є: усвідомлення винуватим суспільно небезпечного характеру своїх дій або бездіяльності; передбачення ним суспільно небезпечних наслідків. Підставою розмежування двох видів умислу є те, що при прямому умислі винувата особа бажає настання суспільно небезпечних наслідків, а при непрямому виявляє байдужість до таких наслідків, не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчинюваного діяння означає, що винувата особа розуміє не лише фактичні обставини, які стосуються об’єкта і об’єктивної сторони складу певного злочину, а й його суспільну небезпечність. Наприклад, у разі вчинення крадіжки винуватий усвідомлює, що він порушує право власності, таємно викрадає чуже майно і тим самим спричиняє майнову шкоду потерпілому.

Осудна особа, яка досягла певного віку, як правило, усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії або бездіяльності. Однак не обов’язково, щоб винуватий усвідомлював протиправність і караність вчиненого ним діяння. Кримінальне право ґрунтується на принципі: незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Людина завжди має можливість після опублікування закону ознайомитися з його змістом і знати, чи є діяння, що вчиняються, протиправними.

При цьому необхідно наголосити, що в ряді випадків законодавець визнає діяння умисними лише при усвідомленні їх протиправності. Це передовсім злочини зі спеціальним суб’єктом, коли на особу покладається виконання або забезпечення дотримання якихось правил та обов’язків. Наприклад, за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (ч. 1 ст. 272 КК України) можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності лише ті особи, на яких покладався обов’язок щодо дотримання ними цих правил. Вказівка у статті на завідомість у відношенні до незаконних дій також в принципі означає усвідомлення суб’єктом протиправності діяння, наприклад, поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи (ч. 1 ст. 151 КК України).

Усвідомлення суспільної небезпеки вчинюваних діянь включає уявлення суб’єкта і про ті факультативні ознаки об’єктивної сторони, за яких вчинюється злочин (спосіб, місце, час тощо).

Відсутність усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчинюваного діяння може свідчити про такий дефект особистості (наприклад, неосудна особа), за наявності якого відповідальність виключається, або про відсутність умисного вчинення злочину. В останньому випадку особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності за необережний злочин. У тих випадках, коли у суду або органу слідства виникає сумнів щодо того, чи усвідомлювала особа через нерозвиненість, недоумство чи інший хворобливий стан суспільну небезпечність вчинюваного нею діяння, обов’язковим є проведення судово-психіатричної або судово-психологічної експертизи.