Кримінальне право України. Загальна частина.
- Автор: Вереша Роман Вікторович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0312-1
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України. Загальна частина.». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на студентів, аспірантів, викладачів, наукових працівників, а також на всіх, хто цікавиться питаннями кримінального права.
Встановлення медичного критерію неосудності вимагає дослідження характеру захворювання, що неможливо без спеціальних знань, і тому у таких випадках експертом може бути тільки лікар-психіатр. Однак і для встановлення юридичного (психологічного) критерію потрібне проведення експертизи, оскільки висновок про його наявність або відсутність у кожному разі обґрунтовується за допомогою клінічних психіатричних даних, у чому і виявляється тісний зв’язок обох критеріїв неосудності.
При багатьох психічних хворобах у людини зберігається до певних меж правильне сприйняття навколишнього світу. Для визнання особи неосудною потрібно встановити її нездатність усвідомлювати саме ті суспільно небезпечні діяння, які вона вчинила, будучи психічно хворою.
Питання про осудність (неосудність) завжди вирішується стосовно конкретного діяння. Ніхто не може бути визнаний неосудним взагалі, безвідносно до вчиненого. По-перше, перебіг хронічних психічних захворювань припускає можливість поліпшення стану (ремісії). По-друге, при деяких хворобливих станах психіки, наприклад, при олігофренії, особа може усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку одних своїх дій (таких як заподіяння побоїв, крадіжка) і не усвідомлювати суспільної небезпеки інших дій, які стосуються більш складних відносин (порушень санітарно-епідеміологічних правил).
Інтелектуальна і емоційно-вольова сфери неподільно пов’язані між собою. Сучасна психіатрія вважає, що не існує ізольованого ураження психічних функцій. Однак це не виключає того, що хворобливий розлад психіки може зачіпати переважно ту або іншу її сторону. При деяких хворобах особа в певних межах може критично ставитись до своїх дій, але не в змозі керувати ними, не може утриматись від їх вчинення. Саме тому психологічними критеріями неосудності є як нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій (інтелектуальний критерій), так і не можливість керувати ними (вольовий критерій). Обидві ці ознаки у ч. 2 ст. 19 КК України розділені сполучником «або», що підкреслює їх самостійне значення.
Особа визнається неосудною, якщо вказані порушення інтелекту та волі обумовлені хворобливим станом психіки. При цьому не вимагається, щоб саме суспільно небезпечне діяння, стосовно якого особа визнається неосудною, перебувало в прямій причинній залежності від психічного захворювання.
Неосудність обґрунтовується хворобливим станом психіки під час вчинення суспільно небезпечного діяння. Тому неправильним є вживання терміна «неосудний» щодо особи, в якої після вчинення злочину відбувся психічний розлад. Якщо стан психіки такої особи робить неможливим призначення або виконання покарання, до неї можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. При цьому слід зазначити, що сама по собі наявність психічної хвороби не обов’язково зумовлює стан неосудності на момент вчинення суспільно небезпечного діяння. Скажімо, хворий навіть на такі тяжкі хвороби, як шизофренія, епілепсія та ін., може перебувати у стані ремісії (покращення) і може бути визнаний осудним (обмежено осудним) щодо вчиненого діяння, оскільки буде відсутній психологічний критерій неосудності.
Абсолютна більшість людей не має психічних хвороб. Через те у слідчо-судовій практиці виходять з того, що відсутність у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, такої хвороби є нормальним, стандартним явищем. Підстави запідозрити психічну хворобу, а отже, й можливий стан неосудності, дає наявність медичних документів про те, що особа раніше лікувалася з цього приводу, її поведінка під час вчинення злочину виглядає немотивованою навіть з позицій злочинця (наприклад, надмірна жорстокість) тощо. Питання про неосудність вирішується судово-психіатричною експертизою, яка проводиться за призначенням слідчо-судових органів на підставі п. 3 ст. 76 КПК України.
Як було зазначено вище, стан неосудності визначається на момент вчинення особою суспільно небезпечного діяння. Однак можливе захворювання особи на психічну хворобу після вчинення злочинного діяння, але до постановлення вироку. Згідно з ч. 3 ст. 19 КК України, не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати її дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню.