Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості
- Автор: Кэмерон Джулия
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176793755
- Переводчик: Татьяна Савчинская
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості». Краткое содержание книги:
5. Спілкування: надішліть листівки п’ятьом друзям. Ця вправа не для того, щоб всі сказали, яка ви хороша людина. Надішліть листівки тим людям, від яких дійсно хотіли б отримати відповідь.
6. Перечитайте «Основні принципи» (див. с. 25). Робіть це щодня. Перечитайте «Молитву митця», яку ви написали під час четвертого тижня, або мою, на сторінці 342. Робіть це щодня.
7. Розчистка: чи змінилося щось у вашому домі? Зробіть так, щоб змінилося.
8. Прийняття: чи з’явилося у вашому житті нове відчуття потоку? Потренуйтеся говорити «так» будь-якій дурничці і подарункам.
9. Процвітання: чи змінилося щось у вашому матеріальному становищі, чи, може, очікується можливість змін? Чи з’явилися у вас якісь — нехай і геть божевільні — ідеї щодо того, чим би вам дуже хотілося зайнятися? Зберіть візуалізації, які нагадували б вам про ці ідеї, і складіть їх у свою течку візуалізації.
1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? (Ви вже використовували їх, щоб подумати про творчу розкіш?) Як ви під час цього почувалися?
2. Чи ходили ви цього тижня на творче побачення? (Ви вже думали над тим, щоб дозволити собі сходити на два побачення на тиждень?) Що ви робили? Як у цей час почувалися?
3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?
4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.
Тиждень 7. Відновлюємо відчуття зв'язку
Цього тижня ми практикуватимемо правильне ставлення заради розвитку творчості, приділяючи увагу як вашому вмінню сприймати, так і вмінню діяти. Есе, вправи і завдання цього розділу покликані відновити цілі ділянки вашого істинного творчого інтересу, які виявляються відповідно до того, як ви надаєте все більшого значення своїм мріям.
Вправність, яку ми удосконалюємо за допомогою ранкових сторінок і творчих побачень, — уміння слухати.
Сторінки вчать нас слухати, не звертаючи уваги на Цензора, а творчі побачення вчать уловлювати голос натхнення. Незважаючи на те, що обидва ці заняття жодним чином не стосуються створення витворів мистецтва, творчий процес без них неможливий.
Зробити витвір мистецтва — це не просто вигадати щось з голови. Радше навпаки — ідея сама спадає на думку. Напрямки — ось ключовий елемент цього процесу.
Коли ми намагаємося що-небудь вигадати, то тяжіємо до того, щоб уявити щось поза межами досяжності, «десь там, у стратосфері, де ширяє мистецтво…».
Дозволяючи ідеї для витвору самій зійти нам на гадку, ми нічого не прагнемо. Ми взагалі нічого не робимо, лишень отримуємо все готове. Хтось інший чи щось інше робить усе за нас. Замість того, щоб хотіти щось винайти, ми прислухаємося.
Коли увага актора зосереджена на тому, що відбувається, він уважно прислухається і тоді вирішує, яким має бути його наступний крок. Коли художник малює, він, можливо, і починає картину з певним задумом у голові, але з часом він стає залежним від внутрішньої логіки самої картини. Можна часто почути слова: «Пензлик сам веде мазок». У танці, композиції, скульптурі діють ті самі правила: ми радше провідники, аніж творці того, що виражаємо.
Мистецтво народжується, коли ми налаштовуємося і немов провалюємося у криницю. Так ніби всі історії, картини, мелодії і п’єси в світі живуть під поверхнею нашої свідомості. Схожі на підземну ріку, вони протікають крізь нас, наче потік ідей, які ми можемо підхопити. Як митці, ми падаємо у криницю і занурюємося у цей потік. Ми відчуваємо, що там відбувається, і діємо — це радше нагадує письмо під чиєсь диктування, аніж претензійне творення мистецтва.
Один мій друг — чудовий кінорежисер, знаний своєю скрупульозністю у плануванні зйомок. Попри це він часто знімає чудові сцени експромтом, швидко ловлячи вдалий момент, який нагодився, поки він працював над чимось іншим. Такі миті чистого натхнення вимагають того, щоб ми ставилися до них з вірою. Ми можемо практикуватися стрибати у невідоме під час написання ранкових сторінок і на творчих побаченнях.
Ми можемо навчитися не лише прислухатися, а й усе розбірливіше чути той натхненний голос підсвідомості, який говорить: «Зроби це, спробуй те, скажи оце…».
Більшість письменників хоча б раз переживали відчуття, коли цілий вірш або абзац-другий тексту нізвідки з’являлися у їхній голові. Ми ставимося до таких знахідок як до маленьких див. Але ми не усвідомлюємо, що це насправді абсолютно нормально. Ми радше інструмент, а не автор наших робіт.