Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості

Коли ми дивимося на Боже творіння, то стає очевидно, що і сам Творець не знав, коли зупинитися. У світі існує не одна рожева квітка і навіть не п’ятдесят, а сотні рожевих квіток. Не забуваймо про сніжинки — яскравий вияв справжньої творчої радості. Не існує двох однакових сніжинок. Цей Творець підозріло нагадує когось, хто таки міг би підтримати нас у творчих починаннях.

«У нас новий керівник, — повідомляє людям, які вирішили зав’язати з алкоголем, „Велика книга Товариства анонімних алкоголіків“. — Якщо ми подбаємо про Божі справи, то він подбає і про наші». Для розгублених новачків товариства анонімних алкоголіків такий підхід стає рятівною соломинкою. Відчайдушно намагаючись повернутися до повноцінного тверезого життя, вони намертво хапаються за цю думку, коли сумніваються у власних можливостях побороти свою згубну звичку. Очікуючи допомоги згори, вони зазвичай її отримують. Плетива долі вирівнюються, стосунки налагоджуються.

Тим, хто ще не дійшов до краю, такі твердження здаються дурними, навіть оманливими, наче нас намагаються обвести навколо пальця. Бог може влаштувати нас на роботу? Та ще й на таку, яка нам буде подобатися? Той Бог, який має усього в надлишку, у якого мільйони можливостей і ключ до будь-яких дверей? Байки про такого Бога підозріло нагадують неправдоподібну тарабарщину.

Отож, коли перед нами постає вибір між заповітною мрією і ненависною нудною теперішньою роботою, ми часто вирішуємо ігнорувати мрію, а потім у своїх постійних нещастях звинувачуємо Бога. Ми поводимося так, нібито це Бог винен, що ми не помандрували в Європу, не записалися на курси малювання, не пішли на фільмування. А насправді це ж ми, а не Бог, вирішили всього цього не робити. Ми намагалися залишатися розсудливими — нібито існують якісь докази, що Бог також розсудливий, — замість того, щоб перевірити, чи не підтримає Всесвіт нашу здорову екстравагантну ідею.