Темна матерія
- Автор: Крауч Блейк
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавнича група КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-81-7
- Переводчик: Ольга Захарченко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Темна матерія». Краткое содержание книги:
Просто він... інший.
Інший у тисячах дрібничок, що може не означати нічого, а може означати все.
Джейсон нахиляється і спльовує в раковину.
Він закручує кран, стає позаду неї, кладе руки їй на стегна й ніжно притискається до неї.
Вона дивиться на його відображення в дзеркалі.
Думає: «Які ж секрети ти приховуєш?»
Хоче сказати ці слова.
Саме ці слова.
Але вона й далі чистить зуби, бо раптом ціна відповідей — оцей дивовижний статус-кво?
— Я можу цілий день дивитися, як ти це робиш, — каже він.
— Чищу зуби? — слова виходять деформовані — зубна паста й досі в неї в роті.
— Угу, — він цілує її в шию, трепет проймає її тіло, пробігає по хребту і проникає в коліна, і на частку секунди все зникає — страх, питання, сумнів.
— Раян Голдер читає лекцію сьогодні о шостій. Хочеш піти зі мною? — запитує він.
Даніела нахиляється, спльовує, споліскує рота.
— Я б залюбки, та в мене урок о п’ятій тридцять.
— Тоді можу я запросити тебе на вечерю, коли повернуся додому.
— Залюбки піду.
Вона повертається і цілує його.
Він тепер і цілується по-іншому.
Щоразу — наче це якась грандіозна подія.
Коли він збирається іти, вона кличе його:
— Гей.
— Так?
Вона мусить спитати.
Вона мусить розібратися з усім отим, що помітила. Відкинути всі непорозуміння і прояснити ситуацію. Одна її частина дуже цього хоче.
Друга її частина нічого не хоче знати.
Отож вона переконує себе, що зараз не час, поправляє йому комір, пригладжує його волосся і відпускає його на цілий день, поцілувавши на прощання.
Розділ десятий
ЛИШИЛОСЬ АМПУЛ: 44
Аманда відриває погляд од записника.
— Ти впевнений, що записувати — це найкращий спосіб?
— Коли ти щось пишеш, то цілком на цьому зосереджуєшся. Практично неможливо писати одне, а думати про інше. Сама дія викладення інформації на папері узгоджує думки й наміри.
— І багато треба написати?
— Для початку не ускладнюй, що простіше — то краще. Один невеликий абзац.
Вона закінчує речення, яке саме писала, згортає записник і підводиться.
— Ти тримаєш це в голові, зосередилась на цьому? — питаю.
— Здається, так.
Я надіваю на плечі наш рюкзак. Аманда підходить до дверей, натискає на ручку, штовхає. Ранкове сонячне світло вривається в коридор, таке сліпуче, що якусь хвилю я не бачу нічого назовні.
Коли очі пристосовуються до цього сяйва, помалу проступає навколишня місцевість.
Ми стоїмо у дверях куба, на вершині пагорба, перед яким розкинувся парк.
На схід, аж до берега озера Мічиган, на кілька сотень метрів стелиться смарагдова трава. А вдалині вимальовуються обриси будинків, яких я ніколи не бачив — стрункі будівлі, конструкції зі скла й сталі такі дзеркальні, аж невидимі, враження таке, наче це якийсь міраж.
У небі аж кишить від рухомих об’єктів, більшість розтинають небо над Чикаго, а деякі шугають вертикально, миттю зникаючи в глибокій синяві.
Аманда дивиться на мене, самовдоволено посміхається, постукуючи по записнику.
Я розгортаю його на першій сторінці.
Вона пише...
«Я хочу потрапити в гарне місце, у такий час, щоб там гарно жилося.
У світ, в якому б мені хотілося жити. Це не майбутнє, але щось схоже...»
Я кажу:
— Непогано.
— Це місце реальне? — питає вона.
— Так. І ти нас привела сюди.
— Гляньмо, що тут та як. Все одно нам треба трохи передихнути від цього препарату.
Вона вибирається з куба й вирушає вниз трав’янистим схилом. Ми проходимо повз спортивний майданчик, далі йдемо пішохідною доріжкою, яка веде через парк.
Холодний чудовий ранок. У мене з рота йде пара.
Траву прихопив морозець до перших сонячних променів, а на листяних деревах, які обрамовують парк, поскручувалося листя.
Озеро спокійне, як скло.
Попереду, за півкілометра, парк перерізає ряд елегантних споруд у формі літери Y, які стоять через кожні п’ятдесят метрів.
Тільки підійшовши ближче, я розумію, що це таке.
Ми піднімаємося ліфтом на північну платформу й чекаємо під навісом з підігрівом на висоті 12 метрів над зеленим «морем». На цифровій інтерактивній карті, прикрашеній емблемою управління міського транспорту Чикаго, цей маршрут називається «Експрес Червона лінія». Він з’єднує Південний Чикаго з центром міста.