Останній рейс
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Останній рейс». Краткое содержание книги:
Щербина і дружинники метнулись до машини. Ось вони поруч… Лунко тріснув постріл, машина рвонула з місця і зникла. На асфальті лишився непритомний Щербина і розгублені дружинники.
Чимало зусиль доклали працівники міліції, перш ніж натрапили на слід злочинної зграї. Допомогли їм у цьому й діти, хоч вони спочатку пішли хибним шляхом.
Книга широко розповідає про самовіддану працю людей в синіх шинелях.
Не встиг Діма втямити, що й до чого, як у двері (і знову тричі) постукав якийсь чоловік у білому чесучевому костюмі, в кремовому капроновому капелюсі і сандалетах молочного кольору. «Начебто Поніманський… А товстун хто? А хто приїхав на таксі?.. В них таємна явка. Треба негайно зібрати всіх наших. Але поки їх збереш, монархісти порозходяться… Ну й становище!.. Поніманський тут. Отже, і Володя тут. — Ховаючись за спинами перехожих, Діма пройшов в один бік вулиці, в другий, але Володі не було. — Не такий він хлопець, щоб проґавити. Щось з ним трапилося…»
У Володиних сусідів телефон. Щоправда, він просив не дзвонити — сусіди нарікають, але тут така справа… Діма підбіг до телефонної будки і набрав номер.
— Будь ласка, покличте Володю… Володю Бабченка… Живе напроти вас… Будь ласка. У мене до нього дуже важлива справа.
Очікуючи, Діма нервово переступав з ноги на ногу. Від того, чи вдома Володя, чи ні, залежить багато. Коли ще трапиться така нагода відразу встановити всіх учасників монархістської організації?
— Алло! Алло! — почувся голос сусідки. Всередині у Діми все обірвалося: Володі немає…
— Я слухаю, — сумно озвався він.
— Володя зараз підійде.
«Кожна хвилина дорога, а він вовтузиться! — обурювався Діма. — Через нього ще когось пропущу».
Нарешті підійшов Володя. Він зрозумів усе з півслова, пообіцяв розшукати Вітю й Альошу і разом з ними приїхати на Загорську.
НАСЛІДКИ ЕКСПЕРТИЗИ
Луговий забрав зі столу документи і зачинив важкі дверці сейфа.
— Поїхали, Анатолію Максимовичу. Підкину вас до поліклініки, а сам на квартиру до Чистякова. Допитаю його сусідів.
— Товаришу підполковник, подряпина, — махнув рукою Олійник. — Соромно показуватись.
— Подряпина чи рана, там розберуться, а протистовбнякову сироватку обов'язково введуть. Ви не посміхайтесь. Що не кажіть, дружина в мене ескулап, — пожартував Луговий.
— Я краще з вами, якщо дозволите…
— Залишимо питання відкритим. Як вирішать лікарі, так і буде.
Поранення в Олійника виявилося легким, і в поліклініці його затримали не довше як на десять хвилин.
Думка сусідів про Чистякова була одностайною: він п'яниця, бешкетник, лихослов, нечистий на руку. Товаришів у нього немає. «Победу» почав ставити у дворі ще взимку. Останній час розповідав, що влаштувався шофером до якогось професора. Професора дехто бачив. Він кілька разів заходив до Чистякова. Був і сьогодні вранці, йому за п'ятдесят, він середній на зріст, кремезний, борідка в нього клинцем, волосся зачісане на проділ. Одна жінка навіть пригадала, що Жора називав його чи то Сергієм Олександровичем чи то Сергієм Олексійовичем.
Обшук у кімнаті Чистякова нічого не дав.
Підполковник відвіз Олійника додому і повернувся на роботу. Андрій Остапович не мав сумніву: міфічний професор — спільник Чистякова, і знову викликав його на допит. Почувши, що підполковник знає і про Тетерю, і про «професора» Сергія Олександровича, Чистяков раптом присів навпочіпки і голосно занявкав. Але йому здалося, що цього замало. Він вискочив на стілець і, плескаючи себе руками по боках, закукурікав.
— Я півник — золотий гребінець! Я півник…
— Киньте дурня строїти! — поморщився Луговий. — Дешевий номер.
— Гр-р! — загарчав Чистяков. — Я собака! — Він схопив чорнильницю, одним духом випив її і відразу ж почав гризти край стола. — Я чаклун! Я гіпнотизер! Я атомна бомба! Бах-бах! Бах-бах!
Андрій Остапович від усього серця зареготав. Витріщивши очі, Чистяков застиг посеред кімнати, не знаючи, що робити, чи варто далі прикидатися божевільним. «Хай буде, що буде», — вирішив він і, впавши на підлогу, поповз на животі в куток, хриплячи:
— Я крокодил! Бережіться! Я всіх проковтну! У-у! У-у!
В такій позі його застав майор Кульбич, що повернувся з будинку Тетері.
— Чистяков, я вам не раджу блазнювати, — сказав Луговий. — Ідіть у камеру і подумайте.
Коли Чистякова відвели, Кульбич доповів про наслідки обшуку.
— Виявлено цікаві записи. — Він поклав перед Луговим синій томик Блока. — Не знаю, з яких міркувань Тетеря вибрав Блока для своїх розрахунків. Очевидно, через великі поля.
Луговий перевернув книгу.
— Дивний збіг. Сам того не підозрюючи, Тетеря умудрився підраховувати прибутки і витрати поряд із своїм віршованим портретом. Послухайте: