Останній рейс
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Останній рейс». Краткое содержание книги:
Щербина і дружинники метнулись до машини. Ось вони поруч… Лунко тріснув постріл, машина рвонула з місця і зникла. На асфальті лишився непритомний Щербина і розгублені дружинники.
Чимало зусиль доклали працівники міліції, перш ніж натрапили на слід злочинної зграї. Допомогли їм у цьому й діти, хоч вони спочатку пішли хибним шляхом.
Книга широко розповідає про самовіддану працю людей в синіх шинелях.
Тетеря схопився із стільця і, бризкаючи слиною, закричав:
— Тепер я вам не потрібен! Хочете здихатись! Коли заробляли на мені тисячі, я був Петром Борисовичем, Петею… А зараз усім наплювати на мене! Але не думайте, я жаліти нікого не буду! Дзуськи! — і він перед самим носом Поніманського потряс вказівним пальцем. — Сам пропаду, але й вам не минути лиха. Я віддав тисячу двісті не заради себе! Заради всіх! І нічого тут з мене дурня робити і глузувати. Звольте заплатити! Нас тут з фабрики троє. Викладайте, ти, Поніманський, і ти, Шкарбун, по чотири сотні… От до Сергія Олександровича і Опанаса Степановича, — розраховуючи на їхню підтримку, закінчив Тетеря, — я нічого не маю.
Шкарбун, почувши, що Тетеря хоче здерти з нього чотириста карбованців, розлютився.
— Наставляй кишеню ширше! Сам вклепався, сам і відповідай, а на інших не звалюй. Гроші, чи бачите, він дав! А хто тебе просив?
Пристрасті розпалились, і Чернушкін втрутився.
— Сідай, Петре Борисовичу!.. І ти, Шкарбун!.. Нема чого горлати! Не на товкучці… А щодо грошей, завжди домовимось. Скільки ти витратив? Тисячу двісті? Розділимо на нас усіх…
Поніманський, Макогон і Шкарбун не вірили своїм вухам.
— Ось ти, Опанасе, даси? — і непомітно штовхнув Макогона ліктем в бік.
— Звичайно, звичайно, — зрозумівши, закивав Макогон головою. — Про що там розмовляти?
— Та й ти, Шкарбун, гадаю, втямив, що не мав рації… — Чернушкін наступив йому на ногу. — І Михайло віддасть тобі свою частку, — Чернушкін по-змовницькому підморгнув Поніманському — Ну, а про мене й мови бути не може… Нас тут п'ятеро, та й Бабченко знайде дві сотні.
— Так вони кажуть…
— Петре Борисовичу, ти ж мене знаєш. Я ручаюсь…
— А де мені ночувати?
— О господи! Скоро ти питатимеш мене, де тобі обідати, де снідати, де мити руки… Ночуй поки що в Гната. Там спокійно — за містом і будинок окремий.
— Я не проти, — з кислим виразом видушив з себе Шкарбун. — Хай поживе… Тільки… Тільки… дружина через тиждень приїде з онучатами. Дітлахи, самі знаєте, візьмуть та й, чого доброго, розбовкають.
— Ти ж у суботу казав, — нагадав Поніманський, злякавшись, щоб, бува, йому не нав'язали Тетерю, — що твоя стара повернеться не раніш як у вересні.
— Мало що я казав?! А сьогодні телеграму принесли, — збрехав Шкарбун.
— Одним словом, вирішено, — урвав суперечку Чернушкін. — Він поки що побуде в Гната, а там подивимось… Отже, відносно ночівлі домовились. Гроші, Петре Борисовичу, ти одержиш. Ну, заспокоївся? І досить про це. А от з ревізором, вже пробач, — він підсів до Тетері і, намагаючись надати своїм словам щирості, поплескав його по коліну, — треба тобі вирішувати самому. Ось як воно, голубе мій.
— Я згоден! Але як? Як? — хапався Тетеря у розпачі за голову. — Навчіть…
— Не люблю радити. Скажу — роби так, а вийде інакше. А я й винен зостанусь, адже всього не передбачиш.
— Нікого я винуватити не буду. Як вийде, так і вийде. Тільки підкажіть.
— Гаразд, щось гуртом придумаємо. Зажди, ось тільки нап'юся. Задушно тут, у горлі пересохло. Де в тебе, Опанасе, вода?
— Зараз, — підвівся Макогон.
В кухні, щільно причинивши двері, Чернушкін, зашепотів:
— Де пістолет? Давай його сюди. Макогон відсунув стола з брудним посудом, підважив кінцем сокири мостину і витянув загорнутий у мішковину браунінг.
План Чернушкіна був простий: Макогон немовби випадково згадає, що в нього зберігається пістолет, і поверне його Тетері нібито для самооборони… Тоді Чернушкін заведе розмову, що, маючи зброю, усунути ревізора нічого не варто.
— Гаразд, — згодився Макогон. — А ти, Сергію, віриш, що ревізор не повідомив у міліцію, чи сказав лише для цих йолопів? Ох, і боюсь я, Сергію… Ніколи такого зі мною не було. Серце крається…
— Хто його зна… Але гірше не буде, якщо нацькувати Тетерю на ревізора.
— Ну, добре. Немає ревізора. Іншого пришлють. Адже документи він з собою не носить.
— Не носить, а ключ від сейфа носить… Ну, пішли.
Як і домовились, Макогон вийняв браунінг, простягнув його Тетері.
Очі Тетері гарячково заблищали.
— Послухайте! Послухайте! Адже з цією штукою Сахно від мене не відкрутиться. Або накладні на бочку, або кулю в лоб. Хай вибирає.
Чернушкін був задоволений.
— Вірно! Чого з ним церемонитись?
ВАЖКЕ ЗАВДАННЯ
Близько восьмої години ранку всі члени НПВБ зібралися біля пам'ятника Івану Франку. Радилися недовго. В Альоші й Діми новин не було. Півень не виходив з квартири, а Макогона Діма не бачив. На жаль, і Вітю, і Володю теж спіткала невдача. Перукарня вчора чогось була замкнена. Потім Вітя розповів, що йому добре перепало від батька. Але це ще півбіди. Головне — заборонили виходити з дому. Ну, вдень він ще зможе вирватися, а як бути ввечері — просто не знає.