На каравелі "Улюбленець Нептуна"
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «На каравелі "Улюбленець Нептуна"». Краткое содержание книги:
Проте хлопчик помилився. Після ряду загадкових і незрозумілих пригод Федя з подивом і страхом переконується, що він потрапив на справжню купецьку каравелу, команда якої в усьому дотримується звичаїв давноминулої епохи. Кудряш стає свідком диких взаємин між забобонними матросами, спостерігає люте знущання капітана над своїми підлеглими. Федя наочно переконується, яка прекрасна наша дійсність порівняно з темною й відсталою добою середньовіччя.
— Де зливок?! Що з ним?! — з тривогою вигукнув капітан. — Кажи мерщій, старий йолопе, не тягни за душу.
— Ой-ой-ой, зараз, зараз… — схопившись за поперек, мовив Гуго і замовк, опустивши голову.
— Він знепритомнів! — вигукнув Доменіко.
— Бідний Гуго, — співчутливо сказав Педро.
— Хуан, дай йому горілки, хай очуняє, — наказав капітан. — Боюся, алхімік ще чого доброго дуба вріже й не встигне розповісти, куди подів золото.
Боцман кинджалом розвів зуби алхіміка і влив йому в рот горілки. Гуго розплющив очі.
— Що зі мною? Де я?
— Ти тут, на “Улюбленці Нептуна”, — звідусіль почулися голоси.
— А-а… згадав… Я одержав… чудовий зливок золота… в ньому було… добрих п’ятдесят унцій… Загорнув його в замшу…
— Ого-го! Нічого собі шматочок! — захоплено вигукнув конопатник.
— …Тільки взявся за двері… як величезний дракон… простяг крізь вікно… волохату в лусці… лапу… з кігтями… жбурнув мене на підлогу… схопив за голову… мабуть, хотів проковтнути… я вирвався і втік… Ох-хо-хо… що там зараз… не знаю…
— Так це ж той самий дракон, що й на мене напав! — вигукнув Альфонсо. — А ви казали, я спав!
— Тепер бачу, що ти не брехав, — глибокодумно мовив Дієго.
Алхімік сам не сподівався, що його вигадці так швидко повірять. Хитро задуманий план удався на славу. Щоправда, це йому нелегко далося: знищено всі прилади, либонь, не вцілів і вічний двигун, коли він згарячу перевернув скриню. Та й усе тіло вогнем пече: стільки синяків собі наставив… Але тепер ніхто не закине йому, що не зміг добути золото з морської води. І, найважливіше, він і на цей раз обдурив капітана. Час виграно, й сьогодні ж вони з Педро про все остаточно домовляться, визначать термін, коли краще розпочинати бунт. Тепер можна й не поспішати. Альфонсо таки чимало йому допоміг, сам про те не думаючи.
— А де ж золото? Золото де? — нарешті вигукнув капітан і схопив алхіміка за груди.
— Не знаю… ох-хо-хо… зосталося там. — Гуго ледве підніс руку й махнув у бік своєї каюти. — Якщо… якщо тільки дракон… не забрав…
— Доменіко, і ти, Габріель, — наказав капітан, — негайно в каюту, знайдіть мій зливок.
Проте обидва матроси не зрушили з місця. Дієго гнівно повторив свій наказ, але й це не подіяло. Габріель, опустивши долу очі, видушив:
— Не сердьтесь, капітане, ви знаєте, я не боягуз. Ви бачили, як я бився, коли на нас нападали пірати… Але з драконами досі діла не мав…
— І я теж, — підхопив Доменіко. — З наших із ними змагалися тільки Хуан і Тюлень, вони самі про це розповідали…
— Хуан, бери Тюленя й гайда в каюту! — змінив своє рішення Дієго.
Зачувши, що йому доведеться стати на поєдинок із драконом, який, можливо, ще й зараз сидить у каюті алхіміка (про те, що вогнедишні чудовиська існують, Луїс не мав ні найменшого сумніву), конопатник отетерів від жаху й змушений був зізнатися:
— Я ніколи не бачив драконів… Я… я пожартував. І про гору Магніт вигадав…
— Я готовий! — цокаючи зубами, хоробро заявив боцман. В душі він проклинав ту мить, коли нечистий сіпнув його за язик. Навіщо тільки вигадав він всі ці дурні історії про семиголових зміїв, про кочові острови, про гору Магніт, кровожерливих велетнів і сирен?..
— Я готовий, — повторив Хуан. — Але самому мені важко буде впоратись. Потрібно ще чоловіка три-чотири…
Бажаючих не виявилось. Розлючений капітан закричав:
— Доменіко! Принеси мої пістолети! А ти… — він обвів поглядом матросів, — ну, хоча б ти, Альфонсо, спустися в трюм і вибери для мене й Хуана списи. Ось тобі ключ від дверей…
Федя все ще не міг зрозуміти, що відбувається на каравелі. Про яке казкове страховисько вигадують Альфонсо й Гуго? Хлопчик був певен, що ніяких морських драконів насправді не існує. Але ж водночас для нього лишалося таємницею, хто й навіщо так жорстоко побив алхіміка.
І тут несподіваний здогад промайнув у Фединій голові. Ясна річ, алхімік не зміг добути золото з морської води й розіграв усю цю комедію. Хитро ж він обкрутив усіх круг пальця!.. Але чому Альфонсо запевняє, що бачив дракона? І ніби той навіть нападав на матроса… “Може, все це вигадка? — шукав пояснення Федя. — Нічого його не лякало і це просто хитрий прийом змовників. Мабуть, Педро переманив на свій бік Альфонсо… Напад дракона придумано неспроста. Тут щось криється. Сьогодні слід бути особливо пильним. Гуго вже накреслив знак. Треба негайно знайти Франсіско й порадитись із ним…”
Розшукуючи стерничого, Федя зненацька зустрівся з Ніангом й шепнув йому на вухо:
— Ходімо, важлива справа… Потрібно розшукати Франсіско.
Друзі відійшли вбік. Але тут сталося непередбачене. Зачепившись ногою за канат І ледве не розплатавшись на палубі, Ніанг попередив про це Кудряша.