На каравелі "Улюбленець Нептуна"
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «На каравелі "Улюбленець Нептуна"». Краткое содержание книги:
Проте хлопчик помилився. Після ряду загадкових і незрозумілих пригод Федя з подивом і страхом переконується, що він потрапив на справжню купецьку каравелу, команда якої в усьому дотримується звичаїв давноминулої епохи. Кудряш стає свідком диких взаємин між забобонними матросами, спостерігає люте знущання капітана над своїми підлеглими. Федя наочно переконується, яка прекрасна наша дійсність порівняно з темною й відсталою добою середньовіччя.
— Я сам усе чув, — вдаривши себе в груди, гарячкував Федя.
— Я вірю вам. Та чи повірить капітан?
— Гуго ошуканець, — обізвався Ніанг.
— І з цим згоден. Проте зараз капітан йому вірить, як ніколи.
— Що ж робити? — насупився Федя.
— Те, що ви робили й до цього, поки що тільки стежити, — порадив Франсіско й, спостерігши збентежені обличчя хлопчиків, додав: — Нічого іншого, на жаль, не придумаєш. Як тільки помітите знак, негайно ж повідомте мене. Ще побачимо, чия візьме. Я ваш вірний спільник.
Розділ двадцять шостий
Нічний переполох
Запаси води й продуктів на каравелі наближалися до кінця. З наказу Дієго матросам урізали й без того мізерні пайки. Протухлу смердючу воду видавали по кухлю на день. До найближчого ж острова, де можна було поповнити запаси харчів, за розрахунками стерничого було не менше двох тижнів плавання за умови, що буде попутний вітер. Змучені матроси блукали по кораблю, мов сонні мухи. Троє з екіпажу звалилися з ніг. Ніхто не звертав на них уваги. Цілі дні хворі лежали на палубі під пекучим тропічним сонцем. За ліжка їм, як і решті матросів, були скрині, в яких зберігались їхні убогі пожитки, а замість постелей — різне ганчір’я. На “Улюбленці Нептуна”, як і на всіх інших кораблях того часу, спеціальних приміщень для матросів не було. Моряки тіснилися в трюмі або ж під відкритим небом. Кают на каравелі налічувалось лише чотири. Їх займали капітан, стерничий, боцман і Гуго.
До всіх на кораблі повернувся бадьорий настрій, коли одного разу Алонсо, що ніс вахту на верхівці грот-щогли, перегнувшись через край марсової, бочки, радо закричав:
— Земля! Справа по борту земля!
Корабель ожив. Одні помчали на ніс, інші видерлись на ванти, намагаючись побачити давно очікувану землю. З кожною хвилиною все чіткіше й чіткіше вимальовувалась на обрії вузька синювата смужка.
Із своєї каюти вибіг стерничий і, спритно піднявшись по вантах, опинився поряд з Алонсо.
— Ей, Франсіско! — задерши голову догори, гукнув капітан. — Видно там що-небудь?
— Схоже на землю, — проказав Франсіско й, спустившись із щогли, додав роздумливо: — Не можу збагнути, звідки вона тут узялася? На цих широтах на портулани ніякого острова не нанесено.
— Біс із ними, з твоїми портуланами! Тільки б дістати там воду і м’ясо. Боцмане! Гей, боцмане!? — покликав Дієго.
Прибіг, засапавшись, боцман. Капітан наказав йому зарядити гармати й озброїти матросів. Він побоювався, що на острові могли бути португальці чи вороже настроєні туземці.
Каравела змінила курс і помчала вперед на всіх вітрилах. Минуло небагато часу, і Федя вже виразно бачив із палуби скелясті береги невідомого острова. Непомітно підкрався вечір, і на сході спалахнули перші яскраві зірки.
Побоюючись, щоб каравела не сіла на мілину чи не наскочила на риф в нічних сутінках, які швидко спускалися на океан, Дієго наказав згорнути вітрила й кинути якір. Як не горіла команда бажанням негайно ж вибратися на сушу, обачливий капітан звелів почекати ранку.
…Кудряш стояв біля борту і вдивлявся в темінь. Нічого не було видно. Навкруги панувала тиша, тільки долітав ледь чутний плюскіт води об борти каравели. Федя думав про своїх рідних, товаришів, згадував школу, піонерський табір… Йому вже давно обридла ця незвичайна мандрівка, якою він спочатку захоплювався.
Кудряш глибоко зітхнув і, щоб відігнати тужливі думки, спробував заснути. Та тільки-но він уклався, на нього, як і в минулі ночі, накинулась армія блощиць і стала немилосердно кусати.
Перевертаючись з боку на бік, Федя позаздрив капітанові й Ніангу, що спокійно хропли, поринувши в міцний сон. Хлопчик у думці лаяв Дієго, який дозволив, щоб на каравелі розвели стільки тарганів, блощиць, бліх і зовсім не винищують їх. Кудряш не знав, що каравела Дієго не була винятком. На ті часи незліченні полчища паразитів населяли кораблі, замки вельмож, бідняцькі халупи… Вошивість не дивувала нікого, а при королівських палацах придворні чепуруни навіть вигадали спеціальні срібні й золоті чухачки.
…Минула година, друга, а Кудряш все ще не міг склепити очей. Переконавшись, що йому все одно не заснути, хлопчик одягся й вийшов з каюти, сподіваючись влаштуватися на. носі корабля. Він гадав, що там йому не дошкулятимуть блохи й блощиці.
На палубі було темно, хоч в око стрель. Ніч чорною ковдрою обгорнула корабель. Ледве блимав тьмяний ліхтар, злегка погойдуючись на грот-щоглі. Не встиг Кудряш ступити й кількох кроків, як спіткнувся об ноги сонного матроса. Той було схопився, пробурчав щось невиразне й знову уклався спати.