На каравелі "Улюбленець Нептуна"

Побоюючись, щоб матроси не сприйняли ліхтар за щось надприродне, Федя вирішив продемонструвати його дію. Він ввімкнув ліхтарик і став приставляти його до обличчя, рук, дав потримати Ніангу, а потім і осмілілому капітану. Той ненароком зсунув важілець, і ліхтарик погас.

— Герцог, — занепокоївся Дієго, — з холодним вогнем щось скоїлось…

— Не може бути, — спокійно мовив Кудряш й, увімкнувши знову ліхтарик, показав, як ним користуватися.

— Герцог! — в дитячому захваті вигукнув Дієго. — Нічого подібного за своє життя я не бачив! Ви вільні! Вважаю цей холодний вогонь достатнім викупом за вас. Коштовнішої речі я ніколи в руках не тримав.

Матроси мовчки дивилися на свого зачудованого капітана. Сміючись від щастя, Дієго скеровував яскравий промінь то на одного, то на другого із членів екіпажу, освітлював верхівки щогл, немов прожектором, вимальовував на палубі чудернацькі вензелі.

Коли ж Федя показав, що в ліхтарику є зелена й червона пластинки, за допомогою яких можна змінювати колір променя, захопленню капітана не було меж. Розщедрившись і забувши про те, що він уже раз дарував Феді Ніанга, капітан великодушно заявив:

— Герцог, можете забрати з собою й негра.

Спостерігаючи все, що відбувалося, Гуго не в жарт налякався. Його витівка ось-ось мала розкритися. Алхімік став нишпорити по палубі очима, розшукуючи Педро. Але бородача ніде не було.

Бавлячись ліхтариком, капітан ненароком освітив алхіміка.

— То як же це розуміти, мій любий? — злісно прошипів він. — Дракон на корабель не нападав. Дурня Альфонсо налякав холодний вогонь… Ти що ж, хочеш ошукати мене? Добув золото, сховав його десь, а тепер киваєш на дракона?.. Ану, лишень, дай відповідь негайно, куди подів зливок?

Дієго звів курок і. скерував пістолет на астролога.

— Я не знаю, що бачив Альфонсо, — якомога спокійніше мовив Гуго, — але на мене напав дракон. В цьому легко переконатися. Накажіть оглянути мою каюту. Можете застрелити мене, якщо я сказав неправду.

— Зараз оглянемо, — погрозливо обізвався Дієго й рушив до каюти Гуго.

Слідом за ним подалися й зацікавлені матроси.

Почало сіріти. В світанковому серпанку можна було розгледіти загадковий острів — стрімкі скелі, темну смугу лісу.

Тим часом матроси, заважаючи один одному, намагалися проникнути в каюту алхіміка, щоб на власні очі спостерегти все, що там скоїлось. Та більшість змушена була задовольнятися лише відомостями, які надходили з каюти.

— Ну, що там? — допитувались нетерплячі голоси. — Правду сказав Гуго? Є драконові сліди?

— Тут сам дідько нічого не розбере! — вигукнув Луїс, який один із перших зумів протиснутись у каюту. — Все побито, поколошмачено, купи скла лежать…

Скориставшись із того, що всі подалися до каюти, Гуро, нарешті, розшукав Педро. Алхімік багатозначно кашлянув і злодійкувато озирнувся. На палубі вони були з бородачем самі.