![Уран [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/8/6/uran-uk-download.jpg)
Уран [uk]
- Автор: Зарудний Микола Якович
- Серия: Дилогия #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Уран [uk]». Краткое содержание книги:
Любов. Якщо вона справжня, то завжди тяжка і складна. Відчула це на собі і Степка — дівчина горда, безкомпромісна. Обставини та час змінюють її характер, відкривають кращі сторони її натури. І тільки кохання Степки залишається незмінним.
«Уран» — друга частина дилогії, продовження роману «На білому світі». Це книга про наших сучасників, про проблеми села та про велику любов, без якої нема справжнього щастя людині, без якої була б біднішою і наша земля.
— Та я вам що хочете привезу на машині з Косопілля,— пообіцяв Михей.— На таке діло грошей не шкода.
— Треба чоловіка прийняти по-людському,— погодився Данило Вигін.
— Чого ж ти мовчиш, Ничипоре? —запитав Мазур.
— Савка діло говорить,— сказав Ничипір.
— Не можемо, Ничипоре, ми дивитися із Савчиної дзвіниці,— заперечив Мазур.— Савка далі Видуба й старого вітряка нічого не бачить.
— Зате вже ти далеко бачиш,— образився Савка.
— Не гнівайся на мене, Савко, але не хочеш ти мислити по-державному. Цей «Факел» для всієї держави потрібний,— промовив Мазур,— а ти думаєш тільки про Сосонку.
— Сосонка теж державна,— заступився за Чемериса Ничипір.— Ми хліб даємо. Хліб! Без цих уранів та титанів віки прожили люди, а без хліба ще жодна держава не встояла. Ленін казав, що хліб вирішував і долю революції...
— Чув, що казав Ленін? — запитав Савка Мазура.
— Я Леніна, Савко, всього прочитав,— А потім до Снопа: — Але ти не забувай, Ничипоре, що Ленін говорив про індустріалізацію країни, про науку й прогрес.
— Конешно,— сказав Кожухар.
— Дайте Снопові слово мовити,— нетерпляче совався на стільчику Чемерис,— Кажи, Ничипоре.
— Я теж Леніна читаю, Мироне, і знаю, що до чого,— промовив Сніп.— І Турчина прочитаю про «Факел». Подумаю і на обід прийду для розмови з ним. Він каже, що руду будуть розробляти відкритим способом. Це що? Розриють землю на сотнях гектарів і вигрібатимуть екскаваторами руду, понасипають гори породи — знову земля пропадає...
— Тримаєшся, Ничипоре, ти за цю землю, як воша кожуха. Для нашої держави дві тисячі гектарів не мають ніякого значення,— гаряче доводив Мирон,— а уран нам потрібний, бо це теж сила...
— Я тримався й буду триматися землі, бо я хлібороб,— вийшов з рівноваги Сніп.— Ти коваль, весь вік при залізі, то й земля тобі залізом пахне, і тобі не жалко цих полів...
— Я не менше, ніж ти, люблю ці поля, Ничипоре, але не по-дурному... Я ще не дійшов до того, щоб волочити порожні сівалки по Видубецьких горах та ярах. Свідомий комуніст, Герой, а побивається, наче баба за межу.— Мазур припалив цигарку.
— Бездушна ти людина, Мироне,— не дивлячись на Мазура, сказав Сніп.— Якщо забирають від тебе землю й тобі її не жалко, то нема в тебе душі. І ти не коли мені очей за ті сівалки, бо то... моє...
— Воно, конешно, але полєзні, як той казав, скопаємі теж,— Перепічка підтягував блискучі халяви.
— А про те, який я комуніст, говорити тут не будемо,— поволі заспокоювався Ничипір.— Ти можеш не прийти до Савки на обід, а я ось про що скажу Турчину: добувайте цю руду не відкритим способом, а будуйте шахти... На поверхні поля будуть пшениці під сонцем і дощами, а під землею хай риють...
— Чули?! — зрадів Савка, ніби сам подав цю ідею.— Хай шахти будуть!
— Конешно, якщо секретні полєзні скопаємі, то... але й аграрний вопрос теж...
— Ти, Ничипоре, голова,— похвалив Вигін.
— І я буду цього добиватися,— казав далі Сніп.— До обкому, до ЦК дійду.
— Дійдемо,— і собі Кожухар.— Ми куди завгодно дійдемо, бо чого ми варті без поля?
— Що ж, бажаю тобі успіху, Ничипоре,— поклав руку на плече Снопові Мазур.— Тільки мені здається, що про ці всі способи вже думали без тебе й не такі знавці, як ми... Я знаю, що для тебе земля, наш колгосп — це все твоє життя... І наше всіх... Але наша любов до землі не повинна бути Ничипоре, сліпа, не можна забувати, в який час ми живемо... Я не хочу, щоб Турчин і Мостовий чи секретар обкому партії дивилися на мене як на старорежимного дядька, який, крім свого обійстя, нічого не знає й не хоче знати. Болить мені душа, як подумаю, що не побачу більше оцих золотих хвиль на полях, не побачу, як паруватиме земля, але з цим болем я піднімаюся вище, Ничипоре. Я думаю й про ракети, й про зорі...
— Воно, конешно, полєзні скопаємі і цей уран, але...
— Я теж про зорі думаю,— сказав Ничипір.— Так що готуй, Савко, обід, а ми тобі пособимо.
— З жінками приходити? — поцікавився Динька.— Бо моя Текля...
— З жінками розмови не вийде,— відповів Ничипір.
— Після другої чарки потягне їх на пісню, і буде концерт,— підтримав Кожухар.
— Жінок не брати,— вирішив Савка,— бо вони тому Турчину так затуркають голову, що він три дні до пам'яті не прийде. Хто ж домовиться з Арсеном Климовичем?