Уран [uk]

«Оце так! — подумав Кожухар і пошкодував, що не почепив свого ордена.— При повному параді до нас їдуть».

— Сідайте,— запросив Михей гостей, відчинивши дверці машини.

Турчин щось сказав шоферові своєї «Волги» і втиснувся на задньому сидінні «Запорожця», Долідзе сів поруч Михея. Кожухар показав вищий клас шоферського вміння: довіз без усяких пригод, навіть хотів на Савчине подвір'я заїхати, але не ризикнув.

Зустрічав гостей Савка з дружиною. Чемерис був у чорному костюмі, поголений, свіжий, наче з купелі.

— Ласкаво прошу вас, дорогі гості, до моєї господи.

Турчин і Долідзе привіталися з кожним за руку. Михей невідступно йшов за Турчиним і теж тиснув простягнуті руки, хоча з усіма вже бачився вранці. Кожухареві було приємно, що й Ничипір Сніп прийшов сьогодні із Золотою Зіркою, і Никодим Динька був з орденом. Одне слово, Кожухар був задоволений, що все так добре склалося.

— Все йде за планом, Платоне,— не без гордості сказав Гайворону й раптом отетерів: з хати вийшла його Ганна, а за нею слідом Текля Динька, Марія Снопова, Перепіччина Ксеня й Мазурова Ольга.

Гайворон кожну жінку так відрекомендував Турчину й Долідзе, що якби Кожухар не знав їх, то подумав би, що це янголи во плоті.

— Це наша славна робітниця, Арсене Климовичу, всі поля нею сходжені й любов'ю її засіяні. І душа в неї і вдача лагідні, а доброти на всіх вистачить.— Це про Ганну. Бісів Платон так розказав, що аж сльози навернулися в Михея і захотілося йому обняти Ганну й теж сказати добре слово.

— А це Текля Динька, героїня наша трудова. З першого дня в колгоспі разом з Никодимом Сидоровичем. В усьому, що маємо, праця їхня. Але на Теклин язичок я не радив би вам попасти...

Текля церемонно привіталася, не забувши відкинути кінчик хустки, щоб було видно орден.

Обід проходив весело й невимушено. Турчин і Долідзе почувалися серед цих людей як удома, а Платон чекав, коли ж уже почне атакувати Турчина Сніп. Але Ничипір Іванович вів з Турчиним мирну бесіду про новий сорт пшениці, яку виростив Ремесло, а молодиці розпитували в Отара, як у них справляють весілля.

Савка підливав у чарки й незмінно проголошував:

— Будьмо!

Потім, як завжди, Кожухар почав співати й був дуже задоволений, що й Турчин і Долідзе знали його пісні.

— Цей Кожухар нам усе діло переб'є,— відкликав Чемерис Ничипора на кухню.

— Хай співають. Ось що, Савко, передумав я... Турчин і Долідзе у нас в гостях,— сказав Ничипір,— і не гоже з ними заходити в суперечку чи просити чогось при чарці. Будуть збори, там і поговоримо. А за столом — гостеві шана.

— Хай буде по-твоєму,— погодився Савка,— піду хлопцям скажу, щоб не піднімали, як той казав, аграрного питання...