Відчай
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: "Криниця"
- ISBN: 966–7575–37–3
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Відчай». Краткое содержание книги:
Після шаленого успіху фільму «Сімнадцять спалахів весни», виконуючи свою обіцянку перед мільйонною аудиторією, Юліан Семенов розповів про трагічні обставини життя М. М. Ісаєва (Штірліца) після повернення на Батьківщину.
Гостросюжетний детективний роман «Відчай» (1989) хронологічно завершує серію книг про Штірліца, який з волі Центру повернувся в Росію, в Москву. Він багато років був своїм серед чужих — і от став чужим серед своїх.
— Дуже мало…
— Якщо у вас в архіві є європейські й канадські газети, я згоден підібрати досьє… Цікаво: в нього було все, як у Гітлера, але без закликів до антисемітизму, перекроювання карти світу та війни… Все інше — калька, один в один: рівність, експропріація банків і великих заводів, права робітникам і ба… селянам…
— У мене хороша пам'ять, — озвався Аркадій Аркадійо-вич. — Могли б говорити «бауери» — вкарбувалося навіки. — І він солодко, якось особливо, потягуючи, випив горілку, яку приніс офіціант; не закушуючи, зразу закурив, знову очікувально наблизившись до Ісаєва.
— Якби не Геббельс, — вів далі Ісаєв, — можливо, Грегора Штрассера й не розстріляли б… Якось Гіммлер показав Гейдріху фотографії чернеток промов Геббельса… Той розповів Шелленбергу, ну а цей поділився зі мною… Геббельс переписував кожну сторінку разів по вісім… Сам робив помітки: «тут потрібні оплески»… Або: «тут — драматична пауза, щоб почалася овація», або: «різкий помах рук, відчай на обличчі — неминучі вигуки підтримки»… У нього в «особливій команді» було тридцять чоловік, вони сідали в різних точках залу, де виступав кульгавий, і організовували юрбу, починаючи овації й вигукуючи слова підтримки в запланованих місцях… Їх потім усіх розстріляли… Тієї ж ночі, коли вбили Штрассера й Рема… І ще одного шльопнули, без якого Гітлер взагалі не став би Гітлером, — пана Штемпфле; чи то пастор, чи то розстрига; він переписав усю «Майн кампф» — від початку до кінця… Адже Гітлер провів дві хвилі чисток: у тридцять четвертому й тридцять дев'ятому… Він наказав імітувати замах на себе, щоб звинуватити в цьому «англійських шпигунів» — їхніми руками в пивному залі було вбито найпам'ятливіших ветеранів, їх шанобливо посадили в перші ряди, ближче до трибуни фюрера, але той швидко поїхав, а ці через двадцять хвилин перетворилися на шматки м'яса… Нічого, як? До речі, стенограми розмов Гітлера з Брайтінгом у вас збереглися?
— Не чув. Хто це?
— Цілком порядний консерватор, редактор однієї з німецьких газет… Фюрер був зацікавлений у ньому… Тридцять перший рік, криза в партії, фінансовий крах — потрібна реклама… От він і запросив його для інтерв'ю… Коли Брайтінг спитав фюрера, як можна йти до влади з кривавими закликами Геббельса й Розенберга, які вимагають негайно повісити всіх марксистів і євреїв, Гітлер відповів: «Ліс рубають — тріски летять… Я не хочу приховувати: прийшовши до влади, ми покажемо, яка тверда наша рука… Але ми не збираємося вішати на телеграфних стовпах усіх багатих євреїв, нісенітниця… Це лише пропагандистський хід Геббельса й Розенберга, не судіть їх суворо, вони дають нації лозунги, угодні експлуатованим і голодним… Але правда така, що після перемоги ми наказуватимемо, а німці беззаперечно слухатимуться! Низи підкоряються, верхи правлять! І Геббельс подбає, щоб дев'яносто дев'ять процентів нації захоплено підтримували нашу політику! Пресу мобілізують на службу суспільству… Кожного закличуть до відповідальності — згідно з законом!» Невже не читали? — здивувався Ісаєв. — По-моєму, частину цих матеріалів було опубліковано в Лейпцігу в тридцять першому… І це в нас не перекладали?
— У тридцять першому я займався колективізацією, Всеволоде Володимировичу… В органи прийшов лише в тридцять сьо… Ні, в кінці тридцять восьмого, за набором товариша Берії, коли ми раз і назавжди покінчили з єжовськими порушеннями законності…