Літа зрілості короля Генріха IV

Коханці не криючись оселилися разом у старому абатстві, і проповідник Буше репетував про це на весь Париж. Одначе вже не з таким успіхом, як давніше. Його слухачі вже не тислися так несамовито, і падучка не валила їх так часто — насамперед через те, що Генеральні штати нічого не вирішили. Люди нарешті побачили, що різні претенденти на французький трон усі не мають грунту під ногами, а перед брамою столиці чекає справжній король: йому досить тільки перемінити віру, і він може зразу ввійти до міста. Він доводив свою впевненість і тим, що більше не робив спроб удертись до столиці силою. Брами стояли відчинені, селяни привозили припаси, парижани важились виходити з міста. Вони вже від'їлись, а тому осміліли, і в них ожила цікавість, давно втрачена: адже хто з порожніми кишками слухає брехні все того ж таки Буше, той врешті-решт справді забуває, що треба самому подивитись і помізкувати.

Парижани плавом пливли до Сен-Дені, але до старого абатства доходили тільки поодинокі чи щонайбільш удвох — приятелі, аби захищати один одного. Врешті там же не абихто, а сам антихрист; за це промовляло майже все, бо як міг би хтось відлучений від церкви так довго вистояти проти всієї Ліги, іспанських армій, Філіппового золота і папського прокляття? Двоє небагатих міщан одного дня прокрались до монастирського саду, набравши з собою харчів, сховалися там і вирішили чекати, поки не побачать короля. І справді, та почвара з'явилася в ту ж мить, наче диявол, викликаний заклинанням, тільки що не в сірчаній хмарі. Він не має при собі навіть охоронців, і не в обладунку, й не при зброї; та й убраний не по-королівському. І вже знайшов нас, хоч не міг бачити крізь живопліт. Ні, таки щось тут нечисте.