З Елеанор Оліфант усе гаразд

Звісно, у мене з Декланом були регулярні статеві акти, завжди, коли він хотів, але він ніколи по-справжньому не торкався мене. Він змушував мене торкатися його, казав мені, як, коли і де, а я виконувала його вказівки. У цьому плані я не мала вибору, але пригадую, що тоді мені здавалося, що це все відбувається не зі мною, що це не моя рука і не моє тіло.

Потрібно було просто зачекати, доки все скінчиться. Я зрозуміла, що за тридцять років я ніколи не гуляла ні з ким, тримаючись за руки. Ніхто не розминав мої втомлені плечі і не пестив моє обличчя. Я уявила чоловіка, який обіймає мене й притуляє до себе, коли я засмучена, втомлена чи пригнічена; його тепло, його вагу.

— Елеанор? — промовив Реймонд.

— Вибач, я трохи замислилася, — відповіла я, роблячи ковток «Магнерса».

— Здається, усе добре, — сказав він, вказуючи на гостей.

Я кивнула.

— Я говорив з іншим сином Семмі — Гері та його дівчиною, вони кумедні.

Я знову роззирнулася довкола. Цікаво, от якби в майбутньому я ходила на подібні події з музикантом? Він би зробив усе, щоб я почувалася комфортно, танцював би зі мною, якби я захотіла (що малоймовірно), подружився б з іншими гостями. І тоді, наприкінці вечора, ми разом вирушили б додому, у своє гніздечко, як ті горлиці.

— Серед запрошених ми єдині, у кого немає пари, — зауважила я, роздивляючись інших гостей.

Він скривив обличчя.

— Точно, слухай, я хотів подякувати, що ти пішла зі мною. Жахливо відвідувати подібні заходи добровільно.

— Хіба? — промовила я з цікавістю. — Мені нема з чим порівняти цю ситуацію.

Він подивився на мене.

— Хіба ти завжди була сама по собі? — запитав він. — Минулого тижня ти згадувала про того хлопця, того, що… — я помітила, як він намагається добирати слова, — того, з яким ти зустрічалася, коли навчалася в університеті.

— Як я казала, ми зустрічалися з Декланом кілька років, — сказала я. — І тобі також відомо, чим усе закінчилось. — Я ковтнула ще «Магнерса». — Зрештою звикаєш усе робити самостійно, — додала я. — Насправді так значно краще, ніж отримувати удари в обличчя чи переживати зґвалтування.

Реймонд подавився пивом і якусь мить сидів мовчки, щоб оговтатися. Потім він обережно заговорив:

— Ти ж розумієш, Елеанор, що в тебе є безліч варіантів для вибору, правда? Не всі чоловіки такі, як Деклан. Ти це розумієш?

— Так! — життєрадісно вигукнула я. — Я вже зустріла декого!

Уява малювала мені образ музиканта, який дарує мені фрезії, цілуючи в шию. Та Реймонд чомусь напружився.