З Елеанор Оліфант усе гаразд

— Я непогано знаю латину, — кивнула я.

Він стиснув свій маленький рот, над верхньою губою якого росли маленькі вусики.

— Гм-м-м, — промовив він, махаючи офіціанту, який підійшов до нас і витер столик. А тоді повернувся з двома чашками кави і тарілочкою шоколадних трюфелів, які ніхто не замовляв.

— Насолоджуйтесь, друзі! — сказав офіціант, демонстративно ставлячи тарілку з ласощами.

Я захитала головою, не вірячи в те, що хтось насправді міг вимовити це.

Реймонд повернувся до розмови.

— Чимало компаній охоче наймуть досвідченого офіс-менеджера, Елеанор. І не лише в галузі графічного дизайну — це може бути ІТ-компанія, або громадська організація, або… варіантів багато! — Він поклав трюфель до рота. — Хочеш залишитися в Глазго? Ти могла б переїхати в Единбург чи Лондон, навіть у… зрештою весь світ у твоїй кишені, чи не так?

— Хіба? — перепитала я. Знову ж таки, я ніколи не думала про те, щоб переїхати в інше місто, щоб жити деінде. Бет, з дивовижними залишками Римської імперії, Йорк, Лондон… усе це якось занадто.

— Я навіть не замислювалася над багатьма речами, Реймонде. Гадаю, я не усвідомлювала, що можу їх контролювати. Це звучить дивно, я знаю.

Він посерйознішав і нахилився вперед.

— Елеанор, тобі може здаватися це складним. У тебе немає ні братів, ні сестер, батька ніколи не було поряд, і ти казала, що в тебе доволі… напружені стосунки з мамою.

Я кивнула

— Ти бачишся з кимось? — запитав він.

— Так, — сказала я.

Він на щось очікував, певно, почути більш розгорнуту відповідь. Я зітхнула і захитала головою. І заговорила якомога повільніше та чіткіше.

— Зараз я бачусь з тобою, Реймонде. Ти сидиш навпроти мене.

Він зайшовся сміхом.

— Ти добре розумієш, що я маю на увазі, Елеанор.

Але я вочевидь не розуміла.

— У тебе є хлопець? — терпляче запитав він.

Я завагалася.

— Ні. Ну… є одна людина. Але ні, гадаю, що на цьому етапі правильною відповіддю є ні, принаймні зараз.

— Отже, тобі потрібно багато з чим розібратися, — сказав він, констатуючи факт. — Тобі не варто дорікати собі за те, що в тебе немає кар’єрного плану на десять років.

— А в тебе є план на десть років? — запитала я, хоча відповідь здавалася очевидною.

— Ні, — сказав він, усміхаючись. — Хіба він у когось є? У когось нормального.

Я знизала плечима.

— Не впевнена, що знаю нормальних людей.

— Нічого, я не образився, Елеанор, — посміхнувся він.

Я обміркувала його слова і зрозуміла, що він має на увазі.

— Я не хотіла тебе образити, Реймонде. Вибач.

— Не переймайся! — сказав він, вказуючи жестами, щоб принесли рахунок. — То коли тобі потрібно повідомити остаточне рішення щодо роботи? Гадаю, попри все тобі варто погодитися, — сказав він. — Як то кажуть, хто не ризикує, еге ж? Крім того, я впевнений, що з тебе вийде хороший офіс-менеджер.