Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
Всі цитати та факти, наведені в них, потребують дуже прискіпливого дослідження. Що ми й учинимо. Отож, виходить, що десь у 1427–1428 роках Великий князь Литовсько-Руського князівства Вітовт і германський імператор Сигізмунд Люксембурзький порозумілися щодо чеської корони: зі згоди Вітовта і Ягайла її отримував Сигізмунд Люксембурзький, взамін чого Вітовт отримував корону на Велике Литовсько-Руське князівство. При цьому Чехія ставала курфюрством (удільним князівством) Германської імперії, в той час, коли Велике Литовсько-Руське князівство ставало самостійною державою. Зрозумівши ситуацію, Ягайло «заходився пояснювати імператору, що вона (така домовленість. — В.Б.) неможлива з огляду на природу взаємин між Литвою та Польщею…» [44, с. 222].
«Двоєдушність Ягайла розлютила Вітовта, й незабаром обидві держави опинилися на межі війни… останньою ж краплею стали слова Ягайлового представника на з’їзді німецьких князів у Нюрнберзі, котрий заявив, що Вітовт є тільки намісником його володаря в Литві (про Русь, як бачимо, всі мовчать. — В.Б.). Не дивно, що той остаточно укріпився в своєму рішенні й призначив дату коронації — 8 вересня 1430 р…. У цей день… (до Вітовта на коронацію. — В.Б.) прибули Ягайло, лівонський та прусський магістри,.. новгородці та псковичі, представник цесаря (германського. — В.Б.), а також візантійський, (золото)ординський, волоський посли» [44, с. 222–223].
Поляки й на той раз викрали папські корони та інші регалії.
«Однак коронація так і не відбулася: через перешкоди, що їх чинили поляки, корони для Вітовта та його дружини своєчасно не потрапили до Вільна» [44, с. 223].
А незабаром і Вітовт помер…
Український військовий корпус Федора Острозького, звичайно, був відкликаний із Чехії після порозуміння та обопільної згоди Вітовта із Сигізмундом Люксембурзьким. Але позаяк насувалася війна з Польщею, то військо Федора Острозького не було розпущене, а тільки передислоковане на південь Поділля і пізніше взяло активну участь у війні з поляками. Зрозуміло, що корпусом на повсталому Поділлі в 1430–1435 роках командував Федір (молодший) Острозький, а не вигаданий Федько Несвизький.
Книга «Україна — хронологія розвитку»,.. яку ми цитували раніше, надрукована 2009 року, хоча статті професора Русіної, звичайно, написані значно раніше.
Наталя Яковенко у своїй праці «Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття…», яка вийшла друком в кінці 2008 року (і де професорка зарахувала український рід князів Острозьких до роду Гедиміна), повідомила ось таке:
«Із синів Федора Острозького про Дашка Федоровича згадано у 1412–1415 роках серед придворних Владислава Ягайла, у 1418–1420-х — в оточенні князя Свидригайла, про Андрушка Федоровича — серед слуг Владислава III. Гучнішою була доля Федька Федоровича (тобто — Федора Острозького (молодшого). — В.Б.), який з 1422-го по 1438 рік під іменем «Фридерика, князя руського» брав активну участь у гуситських війнах у Чехії. Оженився там і, прийнявши «звичаї чеські», додому, вочевидь, не повертався» [139, с. 93–94].
Тобто шановна професор цілком свідомо визнала, що саме Федір Острозький брав участь у «гуситських війнах», а не вигаданий Несвизький. Правда, професорка перед тим повідомила нам, що й рід князів Острозьких належить до литовських князів роду Гедиміна, її в тому переконав поляк Пузина. А, відтак, про литовський князівський рід Острозьких можна говорити й правду. Хоча, звичайно, і до правди слід додавати можливі «доважки брехні». Наприклад, що «Фридерик» брав участь у «гуситських війнах з 1422 по 1438 роки», чи «додому, вочевидь, не повертався» тощо. Що суперечить спогадам посла англійського і французького королів Гілльбера де Ланноа (1421 р.), а також ставить під сумнів участь князя Федора Федоровича у війні Польщі з Руссю (Україною) за Поділля 1430–1434 років. Зате залишає можливість говорити про вигаданого Федора Несвизького.
Дуже вже не люблять деякі сучасні історики український народ, хоча безмежно люблять його землю і плоди української тяжкої праці.
Та згадаємо гучні перемоги славетного Федора Острозького (молодшого) тих далеких часів.