Рукопис, знайдений у Сараґосі

Блискавки так швидко слідували одна за одною, що в їхньому світлі я роздивився усі оточуючі предмети й вибрався на безпечне місце. Я ішов уперед, хапаючись за дерева, і в цей спосіб дістався до невеликої печери, яка, однак, не виходила на жодну стежку, тож не могла бути тією, про яку згадував провідник. Злива, вітер, грім і блискавки подвоїли сили. Я весь трусився в промоклій одежі і ще кілька годин залишався в такому жахливому стані. Раптом мені здалося, що я бачу смолоскипи на дні ущелини й чую якісь голоси. Мені здалося, що це мої люди, я почав їх гукати й незабаром почув крики у відповідь.

Невдовзі я побачив молодого чоловіка пристойного вигляду з кількома слугами, одні з яких несли смолоскипи, а інші — клунки з одежею. Молодик уклонився мені з глибокою повагою і сказав:

— Синьйоре Роматі, ми служимо принцесі Монте-Салерно. Провідник, якого ти узяв у Монте-Бруджо, сповістив нам, що ти заблудив у цих горах, тож ми прийшли по тебе за наказом принцеси. Одягни на себе ці одежі й ходи з нами до замку.

— Як це, — відповів я, — ви хочете відвести мене в той покинутий замок, що стоїть на вершині гори?

— Зовсім ні, — відповів молодик, — ти побачиш розкішний палац, від якого нас відділяє всього двісті кроків.

Я гадав, що й справді якась неаполітанська принцеса має свій палац у цих місцях, тож одягнувся й поспішив за моїм молодим провідником. Незабаром я опинився перед портиком з чорного мармуру, але оскільки смолоскипи не освітлювали решти будинку, я не міг як слід судити про нього. Молодик покинув мене біля підніжжя сходів, тож я сам увійшов нагору й на першому повороті побачив жінку надзвичайної краси, яка сказала:

— Синьйоре Роматі, принцеса Монте-Салерно веліла мені показати тобі всі красоти своєї садиби.

Я відповів, що якщо судити про принцесу по її жіночому почту, то вона перевищує будь-яке уявлення, яке можна про неї виробити.

Бо й справді, моя провідниця відзначалася такою досконалою красою і такою чудовою статурою, що я одразу ж подумав: хто знає, чи це не сама принцеса. Також я помітив, що одежі на ній такі, які ми бачимо на портретах минулого сторіччя; проте я гадав, що це наряд неаполітанських дам, які відновили стару моду.

Спершу ми увійшли до кімнати, де все було з литого срібла. Паркет складали срібні квадратики, одні поліровані, інші матові. Оббиття стін, також із литого срібла, імітувало дамаст: основу мало поліровану, а візерунок матовий. Плафон нагадував різьблені стелі старих замків. Панелі, бордюри шпалер на стінах, свічники, одвірки й стулки дверей дивували довершеністю різьбярської майстерності.

— Синьйоре Роматі, — сказала позірна придворна дама, — ти надто довго затримуєшся біля цих дрібниць. Це тільки передпокій, призначений для нижчих слуг принцеси.