Король у Жовтому

Цю вулицю важко назвати розкішною або вбогою. Парія серед вулиць, вулиця без кварталу, вона розташована за огорожею шляхетної авеню Обсерваторії. Студенти з Монпарнаського кварталу вважають її розкішною, Латинський квартал, що межує з вулицею на території Люксембурзького саду, презирливо глумиться з її поважності та відверто засуджують ошатно вбраних студентів, що становлять основну частину її мешканців. Незнайомці нечасто туди забрідають. Хоча студенти з Латинського кварталу і використовують її як прохід між вулицями Рен і Бульєр, окрім них і щотижневих вечірніх візитів батьків, а також охоронців монастиря, що поблизу вулиці Ваве, ніхто і ніщо не порушує спокою вулиці Пресвятої Богородиці. Найповажніша її частина пролягає між вулицями Ґран-Шом’є та Ваве. Принаймні такого висновку дійшов священик на ймення Джоул Байрам під час прогулянки нею, яку влаштував йому Гастінґс. Самому Гастінґсу припав до вподоби вигляд спокійної вулиці тим сонячним червневим днем. Він уже почав сподіватися, що вибір впаде на неї, коли превелебний Байрам вражено відсахнувся від розп’яття на монастирі навпроти.

— Єзуїти, — пробурмотів він.

— Ну, — стомлено протягнув Гастінґс, — навряд чи ми знайдемо щось краще. Ви самі казали, що в Парижі торжествують пороки, тож, на мою думку, ми знайдемо єзуїтів або щось іще гірше на кожній вулиці цього міста.

— Або щось іще гірше, — повторив він за мить, — чого я, звісно, не помічу, якщо тільки ваша милість не вкаже мені.