Зорі падають в серпні

— Е, — розсердився дід. — Бдітельності нема у вас ні чорта. Я його по морді бачив, що він шпигун, о! По морді…

— Та, діду, ось не смішіть хоч! Самі з ним розмовляли, наче з кумом.

— Доброго кума знайшли, діду! — під дружній регіт сказав Безбородько.

— Зелений ти ще вчити мене, — злісно примружився дід на сержанта. — Видать, самі гаву вловили добру, коли він в машині, наче директор МТС, їздить.

— Ще й на полювання нас привіз, правда?

— Прив'язалися, як реп'яхи. Тьху на вас, скажені! — плюнув дід і одійшов, махнувши рукою.

— Того, що за рулем, бачили добре? — спитав Безбородько.

Мисливці знизували плечима, збентежено всміхалися, позираючи один на одного.

— Він з кабіни не вилазив, а ми в кабіну не заглядали.

— Молодий, бравий такий хлопець, — дивлячись набік, сказав дід. — Дуже молодий, годів двадцять йому буде, а може, двадцять два. Чорнявий, цигануватий такий. Волосся довге й густе. Знову ж таки ніс горбатий трохи.

— А куди ж вони все-таки пішли? — допитувався сержант.

— Мабуть, на Лепетиху подалися, бо я одійшов отут недалеко, вибрав собі містечко, всі повз мене проходили, а їх не примітив.

— Вони обоє залишились біля машини, — вставив хтось із мисливців.

— От, значить, вони в той бік, до села подалися.

— Ну, добре, — зітхнув сержант. — Машину я забираю, якщо хочете — підвезу.

— Давай!

Безбородько покликав діда в кабіну, завів мотор і виїхав з-поміж верб і очеретів на прим'ятий вранішній слід.

— Навіть ключа від машини не взяли, — сказав дід.

— А навіщо він їм, — відповів Безбородько, вивів машину на шлях і натиснув акселератор.

Коли він зсаджував у селі мисливців, старий злазити не схотів, почав настоювати, щоб сержант віз його до начальства, і за яких дві години Безбородько з дідом під'їздили до Садовська. В комендатурі чекали на них майор і Дениско, а найбільше тривожився шофер півторатонки. Він сидів на причілку, наче приречений, і не зводив з дороги очей.

— Їдуть, їдуть! — закричав він радісно і кинувся до машини.

Безбородько з старим зайшли до комендатури. В розчинене вікно майор гукнув шоферові, щоб той їхав додому, сам обернувся до Безбородька.

— Доповідайте, — наказав він сержантові і схилився над картою.

— Машину я розшукав біля Лепетихи.

— Так, — майор поставив якусь позначку на карті і зараз же доповів комусь про це телефоном.

— Далі?

— Коли під'їздив до Лепетихи, від пристані відійшов катер уверх по Дніпру. Мисливці, я ось привіз одного, розповідають, що Полікарпов їх підвозив від Збур'ївки і одразу ж, заїхавши в плавні, пішов разом з своїм супутником у Лепетиху, бо в протилежній стороні їх не бачили.